MENU

Карантин (не) за Орвеллом: що маємо усвідомити

573 0


David Huang

"Big Brother is watching you" – "Великий Брат бачить тебе". Ця фраза з роману-антиутопії "1984" стала крилатою.

Автор "1984", британський письменник Ерік Блер, творив під псевдонімом Джордж Орвелл і був чи не найпослідовнішим борцем із тоталітарними режимами в Європі середини минулого століття. Він однаково ненавидів як нацизм, так і комунізм. У сучасній Україні Орвелла, мабуть, обізвали б у соцмережах "білим пальтом" чи "противсіхом". Але він був просто вірний своїм принципам.

Що, втім, не завжди означає абсолютну правоту.

Уже восьме десятиліття цю фразу цитують поборники свободи й викривачі репресивних систем по всій планеті.

Привід знаходиться завжди. Після терористичних атак у США 11 вересня 2001 року цю фразу цитували тамтешні ліберали, опираючись антитерористичним заходам своєї влади. Нині Усами бін Ладена вже нема на світі, проте світовим терористом №1 став коронавірус COVID-19.

У рамках протидії пандемії держави по всіх куточках Землі вводять різноманітні обмежувальні заходи – і це завжди викликає спротив поборників індивідуальних свобод.

Усі ми побоюємося спроб влади обмежити свободу громадян. Це її природний інтерес, міркуємо ми, й із недовірою позираємо на ініціативи різноманітних заборон.

Особливо це відчувається в епоху вибухового розвитку інформаційних технологій. Ці технології, з одного боку, дають кожному з нас відчуття майже безмежної свободи. З іншого – дозволяють декому відстежувати громадську думку та маніпулювати нею, як ніколи раніше в історії. Займаються цим ті, хто має такі можливості – тобто великі корпорації та ті ж таки уряди.

Пересічна людина дізнається про це (завдяки тим-таки технологіям, до речі) – і почувається навдивовижу беззахисною. Недарма ще задовго до нинішньої пандемії крилату фразу Орвелла переінакшили на "Big browser is watching you". Що вже казати про нинішні часи, коли світові гіганти ІТ-індустрії навперейми створюють мобільні додатки й операційні системи, покликані контролювати громадян щодо зараженості вірусом!

Читайте також: Постачання тестів, вентиляторів і масок нема й найближчим часом не буде. Цей провал має конкрентні імена

Бо ж ключове слово тут – "контролювати". Хто гарантує, що цей контроль припиниться тоді, коли припиниться пандемія?

Насправді гарантувати цього дійсно не може ніхто. І прагнення урядів контролювати громадян дійсно є природним – так само, як і наш, громадян, острах перед цим контролем. Кожен із нас звик вважати себе самодостатньою одиницею, що не потребує контролю якоїсь там влади. Красно дякую, я сам.

З іншого боку, перебільшеність цих страхів теж очевидна. Той же Орвелл назвав свій знаменитий роман "1984" за допомогою простої перестановки двох останніх цифр. Він натякав на куди ближче майбутнє – повоєнне. В одній зі статей 1946 року письменник висловлював упевненість, що британський уряд ніколи не скасує введені під час війни продовольчі талони, бо, мовляв, урядові так зручніше.

Орвелл помер на початку 1950-го, не проживши й 47 років – а цікаво, що він сказав би про студентські бунти двома десятиліттями пізніше, коли молодь Західної Європи та США протестувала якраз проти надміру буржуазного, ситого, вгодованого світу, який збудували їхні батьки, і де продовольства було стільки, що талони на нього видалися б цій молоді казкою з погано обумовленим сюжетом…


Ерік Артур Блер (1903 – 1950) обрав псевдонім "Орвелл" на честь річки, поблизу якої ріс

Проте ми про тотальний контроль. Як уже сказано, прагнення влади контролювати громадян є абсолютно природним. Та основні мотиви можуть бути різними. Соцопитування й фокус-групи (які так любить чинна українська влада) – це теж елемент контролю. Але вони можуть бути зорієнтовані на підтримку популярності лідерів, а можуть – на визначення загальних настроїв суспільства та його потреб. Спецслужби можуть ловити політичних опонентів влади, а можуть – кримінальників, які шкодять добропорядним громадянам. Ясна річ, насправді "в чистому вигляді» це протиставлення є умовним. В реальності завжди відбувається і те, й інше, питання – в якій пропорції та до якого ступеню.

Зі свого боку, волелюбні посполиті, протестуючи в соцмережах та виходячи на майдани, можуть сприяти скиненню ретроградних авторитарних урядів і просуванню своєї країни до розвитку – а можуть і зруйнувати навіть ті залишки впорядкованості, які в цій країні ще залишилися. Як і у випадку із прагненням влади до контролю, тут "чистих" ситуацій не буває теж.

Кожна революція містить в собі зародки і прогресу, і руйнування одночасно. Результат залежить від аж занадто багатьох чинників, аби його, цей результат, і справді можна було "програмувати" (у що, одначе, вірить купа конспірологів).

Все це прямо стосується й обмежень під час карантину. Чи потрібні обмеження на час пандемії? Звісно, так. Чи означає це, що всі вони виправдані? Необов’язково. З іншого боку, а чи не може трапитися так, що обмежень виявиться замало, що влада мала би діяти жорсткіше? Ще й як може.

Як правило, остаточні відповіді на ці питання стають зрозумілими набагато пізніше. І то далеко не завжди.

Вся річ у тому, що кожен індивідуум прагне стабільності – але суспільство в цілому є нестабільною системою. За визначенням. Інакше не був би можливим ніякий прогрес.

Читайте також: Із 33 тисяч українців, які повернулися за шість днів, лише 197 пішли на "обов'язкову" обсервацію – політик

Ні, історія знає і "стабільні" суспільства. Але тільки історія. Сучасність їх не знає. Вони вимерли, як мамонти. І це ясно показує, хто має стратегічну перевагу.

У критичній ситуації кожен народ повинен – і змушений – дати раду сам собі, а для цього він має дати сам собі мільйони відповідей на мільйони запитань. Чи повинні мобільні додатки доповідати державі про порушників режиму обсервації? Чи, може, досить таких додатків, які попереджатимуть про небезпечний контакт із хворими не державу, а самих громадян?

Або: чи слід дозволяти масові богослужіння і при тому закривати парки та перукарні? А якщо слід, то чи випливає звідси, що перукарні та парки теж потрібно відкрити для публіки?

Як уже сказано, запитань – мільйон. І майбутнє будується з відповідей на них, достоту як будинок будується з окремих цеглин. Як говорили середньовічні ірландці, "навіть найбільший замок все-таки зводять камінь за каменем".

А головна річ тут у тому, що насправді пандемія COVID-19 не є ніяким особливим приводом для зміни світу.

Після спалаху пандемії популярним стало говорити, що "світ ніколи не буде таким, як раніше". Але те саме казали й після 9/11, і після розпаду СРСР, і після нафтової кризи початку 1970-х років, і після завершення Другої світової, і після її початку – і так у глиб віків.

І дійсно, світ щоразу змінювався.

Бо це йому притаманно. Не буде війни чи вірусу – ну, то буде щось інше, яка різниця врешті-решт? Ані зміни, ані протидія змінам не мають значення самі по собі: значення має те, яким ми хочемо бачити світ навколо нас. Наприклад, чи реформують в Україні надзвичайні та санітарні служби, врахувавши уроки пандемії? А якщо реформують, то як саме?

Я дуже хотів би почути після карантину звіт профільних міністерств і відомств із висновками, прогнозами та пропозиціями на майбутнє. Це може забрати до року, але це необхідно. І саме це й буде свідомим будівництвом майбутнього.

Повірте, в розвинених країнах такі звіти будуть; в умовному Китаї – тільки для партійного керівництва, в умовному ЄС – для кожного смартфону – але вони будуть. От це і є справжньою політикою. Все інше більше відповідає змісту другого найзнаменитішого твору Орвелла – "Колгосп тварин" ("Animal Farm").

А так – нічого особливого не відбувається: людство живе точно так, як і завжди жило. Нестабільно, а отже й у розвитку. Головне – не панікувати. І тоді Великий Брат не побачить тебе – бо його не існуватиме.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Олександр МИХЕЛЬСОН


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини