Учорашній, 29 квітня, інцидент із невипуском літака МАУ до Лондона б'є в найвразливіше місце й посилає потужний сигнал суспільству. Це реалізація найгірших підсвідомих страхів громадян щодо держави: у критичній ситуації на неї не можна покластися, більше того, вона сама перетворюється на загрозу. Оприлюднення рішення останньої миті, коли люди "на перекладних" уже добралися в Бориспіль, відсутність відповідального, неможливість апеляції, безглуздість і необґрунтованість заборони – це все те, що нищить, дощента випалює довіру.

Читайте також: "Ви – бидло, ви – наші кріпаки": так масово та грубо влада не принижувала нашу гідність від 2013 року

"Заборона на виїзд за кордон" формально такою не є, із того, що відомо, заборона стосувалася тільки дозволу на виліт літака, але фактично вона унеможливлює виїзд на роботу далі, ніж у сусідні країни. Ця історія резонуватиме та стане ще однією краплею в чашу розчарування владою. Не останньою, але вже далеко не першою.

Там уже є історія з незґрабною порадою продати собаку, що підважила емпатичний образ нової влади. Там є історія про "10 мільйонів тестів із Китаю", що викриває непрофесійність щонайменше патронатної служби президента. Там є другий поспіль міністр МОЗ аж надто зацікавлений у контролі закупівель й інсайдерський процес призначення керівника митниці, що вбиває дух антикорупційної бравади. Там є вчорашнє викличне й нарочите побиття поліціянтом журналіста просто під Кабміном, яке посилає сигнал по всій системі, що "знову можна, і нічого за це не буде". Там є десятки й сотні місцевих і загальних, особистих і колективних історій.

Читайте також: Шмигаль засвідчив готовність уряду вдатися до работоргівлі – політолог

Але для сотень тисяч і мільйонів українців неможливість виїзду – страшніша, бо роз'ятрює радянські шрами безвиході, безправності, приреченості. Шрами, так турботливо виплекані люблячими батьками своїм дітям як нагадування про те, кого й чого треба в житті остерігатися насправді. Це крок до того відчуття відчаю, яке може спонукати лояльних або байдужих обивателів піти на крайнощі, щоб захистити себе.

Очевидно, що проблема в ослабленому, але все ще тоталітарному характері держави. Проблема в патерналістській культурі громадян, готових до відкупу на щодень, бунту раз на десь-колись і майже ніколи на критичний погляд на себе. Проблема в суспільному договорі, який трішить по швах і не витримує тиску обставин. Проблема в нагромадженні загроз, які не зникають, навіть якщо вся політична еліта візьметься за руки й разом заплющить очі. Зеленський успадкував таку систему й не є винним у тому, якою вона йому дісталась. Але він відповідальний за теперішню власну "теплу ванну". І продовження безвідповідальної відстороненості й тасування урядової колоди з постійною "грою на пониження". Тим часом позбавлена нагляду система перемикається на автопілот і шукає собі нову точку опори, що ризикує перетворити Зеленського якщо не на останнього президента, то принаймні, на останнього обраного на тривалий час.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube