Великий відсоток медиків, у яких виявили COVID-19 – це актуально не тільки для України. В Іспанії – інфіковані 14% медичних працівників. В Італії, в епіцентрі зараження провінції Брешія в Ломбардії, на різних етапах заразилися коронавірусом 10-15% медиків, пише Матвій Хренов спеціально для УП.Життя.

Навіть розвинені системи охорони здоров'я цих європейських країн попри сучасні підходи та значно більший ресурс засобів індивідуального захисту виявилися не готовими до швидкого інфікування медичних працівників – у перші тижні пандемії лікарні там стали осередками інфікування.

Українська система охорони здоров'я і раніше почувала себе не дуже добре, а зараз знаходиться в шоковому стані.

Думаю, з таким шаленим тиском наші медики ще не стикалися за часів незалежності.

Прогнозовано під натиском пандемії проблеми системи побачили не тільки експерти, Міністерство охорони здоров'я і Національна служба здоров'я, а вся країна.

Попереду у нас довгий шлях боротьби з COVID-19.

Тим часом ми навіть не можемо прогнозувати, чи точно влітку буде спад кількості інфікованих, будуть нові масові хвилі зараження, чи спорадичні спалахи.

Про наближення перемоги над коронавірусом буде сенс говорити, коли у світі з'явиться вакцина. А отже убезпечення медичних працівників від зараження стоятиме на порядку денному постійно.

Читайте також: Вчені назвали найефективніші заходи запобігання зараженню COVID-19

Причини масового зараження медиків виникають паралельно на індивідуальному рівні, рівні лікарні та на національному рівні.

Індивідуальний рівень

По-перше, будемо чесні, протиінфекційними навичками українські медики до епідемії часто нехтували.

Але я вас здивую, якщо скажу, що і в інших країнах з цим були проблеми і пандемія дуже добре їх підсвітила.

Навіть у країнах з високою якістю медичних послуг, велика кількість пацієнтів додатково інфікувалися в лікарнях на етапі обстеження, лікування чи виписки.

У допандемічний час у Великій Британії внутрішньолікарняні інфекції діагностували майже у 10% пацієнтів, у Франції – у 7,6%, у США – 5%, у Німеччині – 3,5%.

У країнах, що розвиваються (куди належить і Україна) цей показник може доходити до 40%.

Швидкий приклад самодисципліни, якої в ідеалі має дотримуватися кожен медик.

Один знайомий хірург колись розповів, що хірургічна медсестра – це окрема філософія мислення. Під час операції досвідчена медсестра ніколи навіть ніс не почухає, щоб не розстерилізувати нічого. Ця навичка формується роками.

Очевидно, що в умовах пандемії всі медичні працівники не могли автоматично перейти в режим роботи хірурга чи хірургічної медсестри за операційним столом.

Як і у кожної людини, у медиків відпрацьована до автоматизму модель поведінки. Для корекції поведінки потрібен час. На жаль, вірус не може зачекати.

Згадайте, як в перші тижні карантину потрібно було собі щоразу нагадувати, наприклад, не торкатися обличчя.

Тепер ми вже знаємо, не тільки, що треба мити руки 30 секунд і за певною схемою, а й те, що кран треба закривати не рукою, а серветкою. Але ці навички починають закріплятися тільки зараз.

До пандемії у медзакладах у більшості випадків крани закривали руками усі, хіба окрім хірургів та інфекціоністів, які традиційно це роблять ліктями, бо цю навичку їм роками вбивали в голову.

По-друге, у перші тижні карантину засобів індивідуального захисту в лікарнях було злочинно мало.

Звичайні хірургічні маски (я не кажу про респіратори, яких в принципі ніколи не було, бо вони не були потрібні), щитки-окуляри, захисні костюми почали з’являтись тільки зараз.

Медики, особливо працівники екстреної медичної допомоги, опинилися в епіцентрі зараження без засобів захисту.

І це не суто українська проблема. Потрібною в умовах пандемії кількістю засобів захисту не були забезпечені і медики країн з ефективними системами охорони здоров'я. Але вони зреагували швидко, а у нас, на жаль, і досі не можуть налагодити процес.

По-третє, у більшості лікарень немає відпрацьованої системи прання медичного одягу. Тобто кожен медик пере свою уніформу у домашній пралці. І в кращі часи – це може бути небезпечно, та ніхто на це не зважав.

Зараз – це величезна проблема! Має бути спеціалізована пральня. Це світова практика. В Україні теж є такі пральні, але, на жаль, їх недостатньо.

Рівень лікарні

Не тільки на індивідуальному рівні кожного окремого медпрацівника, а й на рівні лікарень в Україні система протиепідемічного контролю не налагоджена.

Наприклад, антисептики дуже часто лікарня централізовано не закуповувала, медики купували їх самостійно, звісно, економили максимально.

Більшість лікарень проєктувалися ще в радянські часи – 50-60-ті роки.

За сучасними стандартами медичний працівник одягає уніформу, як тільки потрапляє на територію медзакладу. І тільки після цього потрапляє у відділення, де працює навіть зі звичайними пацієнтами, без підозри на COVID-19, але в захисті.

Для більшості українських лікарень – це складно реалізувати. Єдине місце, де медпрацівник може змінити одяг, – ординаторська. Там же перетинаються лікарі різних змін.

Що ми маємо? Навіть якщо на першому рівні ми забезпечили медика усіма необхідними засобами захисту, він навчився правильно мити руки та контролювати кожен свій рух, він заходить в ординаторську. Там переодягається, п'є чай з колегами, які годину тому, день тому контактували з хворими на COVID-19.

Лікарі починають заражати один одного, бо немає безпечних умов в ординаторських.

Національний рівень

Алгоритми роботи в лікарнях довго були хаотичними.

Інструкції та накази з Міністерства охорони здоров'я надходили із затримками, головні лікарі боялися брати на себе відповідальність, а події розгорталися значно швидше, ніж працювала іржава бюрократія нашої системи охорони здоров'я. 

Лише нещодавно почали, наприклад, тестувати всіх пацієнтів з пневмонією. Хоча це було очевидно одразу.

Кілька тижнів тому до кожного пацієнта з ГРВІ почали ставитися, як до потенційного хворого на COVID-19, якщо не підтверджене інше. 

Весь цей час медичні працівники працювали без захисту і заражалися самі.

Додамо до цього ще й факт, що в 30% COVID-19 протікає без симптомів.

Читайте також: Скільки людей насправді померли від COVID-19? І чому це так важко правильно розрахувати

Відповідно у медзакладах, де керівники швидко реагували чи навіть працювали на випередження (наприклад, одразу на вході влаштували розподілення пацієнтів), частка заражених медичних працівників значно менша.

Як захистити медиків?

Захист лікарів – має бути завдань першого порядку і для керівників медзакладів, і для місцевої влади та для центральної влади.

Нам ще довго бігти цей марафон. Медики хворітимуть, медикам потрібно буде йти на обсервацію після контактування, медиків не буде вистачати.

Шанси на безпеку для лікарів зростатимуть з тою ж швидкістю, з якою будуть виправлятися помилки та пришвидшуватися процеси на кожному зі згаданих рівнів. 

Честь і шана українським медикам. Ці люди одягають захисний костюм і приходять на роботу, усвідомлюючи щоразу шалений ризик і відповідальність.

Я в захваті від італійців та іспанців, які щодня виходять на балкони будинків і аплодують своїм лікарям. Тут нам теж є чому повчитися.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube