Усі, кого непокоїв режим КГБ у Росії, мають бути вдячними Комуністичній партії Китаю, пише для "Тижня" Едвард Лукас

Протягом багатьох років колишні поневолені країни та їхні друзі намагалися пояснити можновладцям у західних столицях, що геополітика повернулася (та й узагалі-то нікуди й не зникала). Кремль має свої інтереси. Ми – свої. Нам треба дати раду із цим конфліктом і запобігти ескалації, але немає сенсу вдавати, наче його не існує.

Так само ніхто не має тішити себе ілюзіями, ніби гармонійні, взаємовигідні економічні відносини неодмінно забезпечуватимуть дедалі ближчі та приязніші політичні зв’язки. Ця система працює – на базовому рівні – у рамках Європейського Союзу. Війна між Францією та Німеччиною тепер неможлива. Сподіваємося, те саме можна сказати про Велику Британію та континентальну Європу після Brexit. Та коли йдеться про авторитарну клептократію, як-от Росія, посилення торгівлі й інвестицій не зробить усіх щасливими. Це дає Кремлю більше можливостей для втручання й каверз. Німеччина – приклад такого.

Читайте також: Трампова атака на Китай і ВООЗ не варта довіри

Нам також загрожує політична війна – методи, започатковані більшовицьким режимом Володимира Леніна в 1920-х роках, відточені й модернізовані путінською клептократією. Ця тактика завдає удару по слабинках наших суспільств: легковірна й ледача журналістика, відкритість нашої політики до брудних грошей, схильні до зловживань правові системи, відчужені соціальні групи, повсюдна недовіра тощо.

Аби позбутися цих слабинок, доведеться ухвалювати складні рішення й відповідати на складні запитання. Ось чому так нелегко бити на сполох щодо загрози Росії. Аргументи про наївність і недбальство – гучні та сильні. Навіщо турбуватися через гадану небезпеку від країни із ВВП, меншим, ніж в Італії? Інші проблеми важливіші. Хай там як, поза сумнівом, західні прорахунки 1990-х років почасти були спричинені витівками Росії. Хто сказав, що США чимось кращі?

Ось чому я вдячний Сі Цзіньпіновы. Я не фахівець із Китаю. Ніколи там не бував. Не можу вивчити звуків та літер китайської мови; російські, порівняно з китайськими, видаються простішими. Утім загроза КНР – очевидна, наявна й чітко зрозуміла. У минулому Китай експлуатував ті самі моральні й ментальні лінощі, що полегшили життя Кремлеві. Тепер Захід прокинувся.

Читайте також: Часу обмаль, давати відсіч Китаєві треба вже зараз

Перший важливий для нас урок, який ми запізно засвоїли: гроші – другорядна проблема. Розрив наших ланцюгів постачання з Китаєм коштуватиме дорого. Шукати альтернативи китайським технологіям означатиме поступатися зручністю й адаптивністю. Безпечніше життя означає трохи бідніше життя, коли доводиться жертвувати деякими речами, які роблять наше існування легшим і приємнішим. Але, на мою думку, зараз ми готові до цього з Китаєм. Ми не хочемо залежати від агресивної, віроломної комуністичної диктатури, коли йдеться про важливе фармацевтичне постачання (і то лиш один приклад). Тож доведеться платити відповідну ціну.

Другий урок: безпека полягає в солідарності (на зовнішньому та внутрішньому рівнях). Комуністична партія Китаю вправно націлюється на окремі країни, що намагаються їй протидіяти. Проте колективний опір її лякає. Європейський Союз, НАТО й інші міжнародні організації – це найкращий спосіб стримувати й обмежувати Китай, а також найкращий спосіб взаємодії з Росією Володимира Путіна. На внутрішньому рівні пандемія коронавірусу підкреслила значення стійкості та злагодженості. М'язи та звички, що ми розвиваємо в боротьбі проти однієї загрози, знадобляться в боротьбі проти іншої. Політична війна Китаю ґрунтується, як на те, на знайомих ленінських принципах.

Віроломство, некомпетентність і залякування режиму в Пекіні вивели всі ці заходи на наш порядок денний. Удячність у нас має поєднуватися із соромом, враховуючи колосальні економічні й гуманітарні наслідки нашого навчання.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube