Послухав обговорення в Chatham House (Британський Королівський інститут міжнародних відносин) теми наративів Дня перемоги в пострадянських країнах. Професори з різних країн ретельно й академічно розібрали буквально по роках, як змінювався російський наратив про перемогу:

– як домінанта "ніколи знову" (неявна, але відчутна в часи Холодної війни та "боротьби за мир") мінялася на "можем повторить";

Читайте також: Абсолютна зброя: триває справжня семантична війна за право викреслити ворога з реальності

– як домінанта "Великої Вітчизняної війни" плавно змінювалася на "Велику Перемогу";

– як метанаратив доповнювався мікронаративами особистих історій, аби збільшити вплив на кожну людину;

– як домінанта пам'яті полеглих змінювалася на культ героїзму;

– як поставала позиція, що кожен загиблий є героєм (а кожен, хто вижив, значить, тоді хто?), характерна в усьому світі лише для радикального ісламізму (який, до речі, не має нічого спільного з ісламською традицією);

Читайте також: У Росії стирають історичну пам'ять про радянські злочини

– як радянський міф був перетворений на чистий політичний інструмент для вирішення тактичних завдань дач сьогодення;

– як це працює на окупованих територіях та в анексованому Криму.

Маленькі зміни непомітні рік від року, а за кілька років раптом дивишся, а наратив змінився.

Історична пам'ять перетворена на інструмент мобілізації російських пасіонаріїв для боротьби з українською "хунтою". "Хунта" – це ви, що читаєте ці рядки.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube