MENU

"Щоденник нелегального солдата" – це не ще одна розповідь про війну, а енциклопедія нашого добровольчого руху

455 0

Війна швидко народжує міфи й легенди. Видно, так влаштована людська свідомість: грізні й масштабні події ми осмислюємо якось особливо гостро, вибудовуємо в ній картину "свій-чужий" та емоційно розмальовуємо її кричущими фарбами, пише для "Тижня" Дмитро Крапивенко


Олена Білозерська

Українські добровольці – один із таких міфів. Ворожа пропаганда зліпила з них "нацистів" і "карателів", українська патріотична спільнота – бездоганних лицарів, які немов матеріалізувалися з козацьких дум, стрілецьких і повстанських пісень. Не казатиму, що правда десь посередині. Бо що це означатиме: по парних днях – "карателі", по непраних – лицарі чи окремі батальйони – лейб-гвардія, а інші – бандформування? Це так само дурня, як і будь-яке узагальнення малокомпетентної людини.

Читайте також: Молодь не знає правди про російсько-українську війну

На щастя, тепер у розмовах про добровольчий рух є один вагомий (у буквальному сенсі теж: 600 сторінок тексту щільної верстки, а також сотні фото, мапи операцій, іменний покажчик) аргумент – книжка Олени Білозерської "Щоденник нелегального солдата". Це пряма мова, цілком інсайдерська інформація – сперечатися з написаним наважиться тільки той, хто має не менший бойовий досвід, в іншому разі – це розмова мехвода з танкової бригади із гравцем у World of Tanks.

Літопис – жанр ніби химерний та архаїчний, те, що радянські замполіти називали "бойовим літописом частини»" – теж не годиться для визначення "Щоденника" Білозерської. Однак точнішого, мабуть, і не знайти. Із тією різницею, що зазвичай літописці складали хроніки з урахуванням поточної політичної кон’юнктури. Олена нині безпартійна й узагалі поза добровольчим рухом, сьогодні вона лейтенантка морської піхоти, і саме в цей час наважилася підбити підсумки фронтової нелегальщини.

Ми бачимо дуже розгорнуту перспективу: детальну, день за днем, історію одного розвідувального підрозділу, що починав воювати у складі "Правого сектора" та продовжив в Українській добровольчій армії. Підрозділу, якого нині не існує, але більшість його бійців – із тих, що вижили – воюють донині, уже легально, у лавах ЗСУ. І це природно, бо, як вважає Білозерська, місія добровольців – "скелетувати армію".

Зі сторінок книжки на нас дивляться бійці та командири: живі й мертві, молоді та не дуже, хлопці й дівчата, волонтери, місцеві мешканці – всі, хто оточував Олену протягом 2014–2017 років. І це не просто "ілюстративний матеріал", про кожного героя є бодай кілька рядків, навіть якщо зустріч була короткою. Авторка помістила у свій літопис масу сюжетних ліній: окрім власне фронтових буднів, бачимо внутрішньопартійне життя "Правого сектора", побут тилових баз і бліндажів на "нулі", чуємо розмови в потягах, що йдуть на схід, і безліч історій, кожна з яких – правдива.

Читайте також: Книжка-подія, що може ввійти в історію нашої літератури

"Щоденник" написаний за принципом самовидця: ідеться про події, учасницею яких була сама авторка, чи подається пряма мова тих, хто був тоді в тому місці. У такий спосіб детальність і масштабність описів перетворює "ще одну розповідь про війну" на енциклопедію. Білозерська не пише про всі без винятку добровольчі батальйони, але передає дух і суть самого явища. Того, у яке найважче врубається обиватель (нехай і не завжди "ватної" орієнтації): як можна воювати без жодної зарплати, статусу, шукати можливість бути на фронті якомога довше, а не рахувати дні до кінця ротації?

У саме існування таких людей не вірить ні успішний бізнесмен, ні водій вантажівки. Але вони були і є. Це не лицарі й лицарки, що зійшли зі світлин вояків УПА, "правовірні" націоналісти, які щонеділі ходять до церкви, говорять рафінованою українською, читають тільки Кобзаря та слухають лише Солов’яненка. Шлях у добровольці в кожного свій: когось відбракував військкомат, хтось не хоче жити за статутом, хтось природжений авантюрист і романтик (так, вони теж існують!), хтось вірить, що "все це скоро закінчиться", і тому не варто долучатися до легальних підрозділів.

Чи може проміж таких людей трапитися мародер чи кримінальник? Так, й Олена, не приховуючи правди, пише про все: про звитяги й ганебні випадки, про чвари на політичному й побутовому ґрунті та про справжнє братерство, яке може народитися тільки в окопах, де люди чи не щодня зазирають в очі смерті.

Інколи здається, що час на сторінках "Щоденника" завмирає: не відбувається нічого, крім готування їжі, рубання дров і гри з кошенятами на подвір’ї. Потім книжка різко повертає немов у жанр політичного детективу: загадкові персонажі закликають "повернути стволи на Київ" і навіть намагаються втілити цей заклик у життя, відчувається контргра спецслужб. Але все це реальне життя. Часом рутинне й геть невеселе, часом захопливе, мов у трилері, коли знання з орнітології допомагають героєві вирахувати ворожу ДРГ. І це не сценарій, а літопис того, що було насправді. Того, про що Олена, її побратими й посестри не забудуть ніколи, не маємо на це права й ми з вами.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Дмитро КРАПИВЕНКО


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини