Перша річниця вступу Володимира Зеленського на посаду президента України стала приводом для численних коментарів із передбачуваним змістом, пише для "Еспресо" Віталій Портников

Прихильники президента, як і слід було очікувати, говорять про його досягнення, популярність, "перезавантаження" (практично перманентне) влади, нові закони та звільнення полонених. Противники – про невміння керувати країною, падіння економіки, засилля олігархів, корупцію та кумівство, плазування перед Путіним.

Все це не має ніякого значення з однієї простої причини: важливо не те, що вже відбулося. Важливим є наступний рік перебування Зеленського на посаді президента України. Він і продемонструє, які перспективи Зеленського й України як такої.

Читайте також: Розбите дзеркало антипорошенка: Зеленський змушений вибирати, президентом якої меншості йому бути

Потрібно розуміти, що це буде рік перманентних катастроф і випробувань. Економіка падатиме – у нас і в усьому світі. Світ важко приходитиме до тями після епідемії та карантину – і готуватися до можливості нового, значно жорсткішого карантину за кілька місяців (при цьому ніхто не знає, чи буде необхідність, але очікування стане додатковим стресом для економіки). Порожній український холодильник остаточно переможе підлий олігархічний телевізор. Президент зі "свого хлопця" перетвориться на героя анекдотів і роздратованих коментарів. Але що з того?

Потрібно розуміти, що річ узагалі не в Зеленському. Ми перебуваємо всередині жахливого експерименту, коли главою держави обрано телевізійного персонажа, випадкову й далеку від державних завдань людину. При цьому більшість виборців і через рік готова це повторити. І з цього не можна не зробити висновків.

Майдан 2013–2014 років та опір російській агресії зафіксували появу у країні політичної нації, яка прагне до побудови цивілізованої європейської і – що є найважливішим – Української держави.

Читайте також: Від дурості Єрмака й Зеленського нас може вберегти лише російська пиха – Портников

Виборами 2019 року зафіксовано, що ця нація не складає більшості населення у власній країні, що більшість населення не тільки не зацікавлена в побудові будь-якої держави, але перебуває у стані політичної незрілості та суспільної деградації.

Ці дві тенденції прямо протилежні одна одній. Однак і це не було б таким небезпечним, якби інтерес до території України не виявляли в сусідній Росії, правителі якої сприймають цю територію як свої споконвічні землі. При цьому наростання кризових тенденцій у самій Росії, як це вже неодноразово бувало в історії, може форсувати спроби приєднання цих земель і створення нової імперії на територіях Росії, України та Білорусі. І зрозуміло, що успіх буде на боці тих, хто знає, чого хоче. А Путін і його співвітчизники знають, чого вони хочуть – "повернення України". Точно так, як і українські патріоти знають, чого вони хочуть – збереження й розвитку України.

До чого прагне Зеленський, чого хочуть його прихильники, не знає сьогодні ніхто.

Саме тому наступний рік стане якщо не відповіддю, то підготовкою до відповіді на найголовніше питання нашого з вами буття – чи втримається Українська держава на території колишньої УРСР, чи їй доведеться зосередитися на куди меншій території, а решта України або стане територією Росії, або перетвориться на протекторат Кремля.

Це й буде реальний підсумок неймовірного експерименту, що почався 2019 року.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube