Микола Костомаров

І коли б не карантин, навіть дощ не завадив би нашій традиційній мандрівці. У треті вихідні травня їдемо в Дідівці під Прилуками, щоб на широкому ґанку садиби Киселів поговорити про Миколу Костомарова. Адже 16 травня уродини відомого "братчика" й невідомого одного з перших істориків України.

У Дідівцях Костомаров опиняється на схилі літ, аж через 28 років поєднавши долю зі своєю колишньою нареченою, а на той час уже вдовою-генеральшою Аліною Кисіль-Крагельською. "Молодому" 58 років. Примхливий, занурений у себе, іменитий історик, "ботан". Хтозна, чи зважився б запропонувати руку й серце Аліні Костомаров удруге, коли б не втрата матері, що всі роки опікувалася сином. Схоже, немолодий парубок боявся самотності. Аліна ж, певно пам’ятаючи дане колись слово, не відмовила безпорадному професорові, взявши на себе місію дружини та секретарки. (Відомо, що ще з літ молодих Костомаров мав серйозні проблеми з очима. Аліна записуватиме його тексти під диктовку).

Традиційно холодну пору року подружжя проводило в Петербурзі, а з теплом, як птахи з вирію, поверталися до затишної садиби на Прилуччину. Костомаров любив Дідівці, багато гуляв околицями, досліджуючи минуле місцевості. Звідси в супроводі Василя Горленка здійснював мандрівки краєм. Між іншим, він із тих поодиноких, хто відвідав Батурин, далеко не туристичний.

Відома пристрасть Миколи Івановича до мандрів. Важко повірити, але факт, що після завершення слідства у справі кирило-мефодіївців і винесення покарання Костомарову запропонували обрати місце заслання. Нескромний учорашній арештант попросився у… Крим. Само собою, подібного дозволити не могли. Зваживши свої фахові інтереси, покараний викладач історії обирає Саратов, цікавий йому з огляду на історичні події та об’єкти. Дорогою до Саратова дозволено заїхати оглянути Новгород із його культурними пам’ятками. Крим таки здійсниться, і не раз. Уже із Саратова.

І лише після скасування поліційного нагляду Костомаров 1857 року здійснює величезне турне Європою. Про що ми довідуємося з його "Автобіографії", яку він надиктовує Аліні в Дідівцях.

Читайте також: Неоране поле для нашого кіно

Блискуче знання історії Європи й вільне володіння німецькою та французькою – й у результаті  складено особливий туристичний маршрут, якому сьогодні позаздрив би не один турист і не один туроператор. Логіка й логістика туру викликають захват і щире здивування: як таке було можливим в середині 19 ст.!

Від Петербурга через Швецію, Данію, Німеччину, Францію, Австрію, Швейцарію – до Італії. Із відсталої Російської імперії, у якій на той час існувала чи не єдина залізнична колія Петербург-Москва, наш мандрівник подорожує пароплавом по морю Балтійському, залізницями німецькими й австрійськими, пароплавчиком уздовж Рейну, човнами по озерах італійських і швейцарських, візниками й диліжансами…

Насправді ж, основною метою подорожі було лікування водами в Кіссенґені, відпочинок на морі в Дьєппі, обов’язковий візит до офтальмолога в Парижі. Проте "нюх" мандрівника спонукає до більшого – заводить у такі бажані місця. Із курйозами й без. Із пригодами, непорозуміннями, часом гумором, інколи з відчаєм. Такі мандри! Неймовірно, проте практично всі знакові пам’ятки й відомі міста Європи були оглянуті! Париж, Відень, Дрезден, Берлін, Франкфурт, Берн, Венеція, Мілан, Трієст, Стокгольм, Любек, Ганновер, десятки маленьких містечок.

Миколі Івановичу багато в чому навіть можна позаздрити, адже відвідав він об’єкти, куди нині складно потрапити туристові. Наприклад, у знамениту венеційську палату дожів і стокгольмський архів. В одному турне – почути орган кельнського собору, послухати прем’єру опери Ваґнера й відвідати легендарну Ла-Скалу – треба мати талан. Здійснити незабутній "перехід" через Альпи, перед тим заночувавши в монахів-францисканців, і на власні очі бачити зміну чи не всіх кліматичних поясів.

Невідомо, чи користувався наш мандрівник спеціальними путівниками, але сам він згадує, що оглядаючи прирейнські міста, тримав у руках "Рейнські саги". А під час прогулянки озерами Чотирьох лісових кантонів, човнярі возили його до пунктів, пов’язаних із легендами про Вільгельма Телля.

Європа 1857 року, якою її бачив Костомаров, суттєво відрізнялася від тієї, що бачимо нині ми з вами. І річ не в архітектурі, частина якої назавжди зникла в часи Другої світової.

Проникливий погляд досвідченого дослідника бачить значно більше за архітектурні перлини та природні принади. Він бачить життя. Бачить утиски шведів-католиків шведами-протестантами. Зауважує відмінність в економічному розвитку півдня й півночі Німеччини та знаходить тому причину у віросповіданні. Зауважує велич і силу європейського мистецтва. Захоплюється технічним прогресом. Розмірковує над німецькою політикою. Бачить пригноблене становище слов’янських народів в Австрії, Німеччині, на землях, що за пів століття стануть окремими державами: Чехія, Словенія, Польща.

Читайте також: Франко та його Мирони: притча про обертання довкола своєї самості

Око одразу виловлює в італійському Трієсті селян на волах, що своїми строями нагадують йому малоросійських чумаків. Він не помиляється. Стужившись за стільки місяців за рідним словом, навмисне купує квиток до 3-го класу поїзда, щоб бути ближчим до "своїх" і чути бодай "хліб" і "вода" по-слов’янськи. До речі, вперше Костомаров звертає увагу на красу й охайність ілірійських жінок (словенок): "Тогда мне пришло в голову, что славянское племя, должно быть, самое красивое между европейскими племенами, и это бросалось в глаза особенно после Италии, где простонародные женщины никак не могут пощеголять ни красотою, ни опрятностью".

Святом душі – знайомством із найвідомішим славістом Європи Вацлавом Ганкою – увінчується його тривала подорож. Цікаво, що знаменитий чех знав Костомарова – перекладача Краледворського рукопису. Ганка приймає його як найближчу людину, особисто показує Прагу й передмістя, усипальницю чеських королів. Разом вони відвідують університетську бібліотеку й театр. А на прощання ще й обдаровує усіма своїми виданнями. На той час, за згадкою історика, Прага мала вигляд цілком німецького міста, де й тіні не було від слов’янства. Великі зміни на користь чехів він побачить вже в свій наступний приїзд 1864 року, після прийняття конституції.

Ґранд-тур став почином до мандрівок Європою. Не раз до неї повертатиметься Костомаров, щоб відпочити на Рив’єрі чи "відновити" культурний баланс. А по змозі й попрацювати в бібліотеках. Шкода лише, що не залишить нам описів інших мандрівок.

"Бацила" мандрів у Костомарова давня. Все почалося ще у студентські роки, коли під час вакацій він знайомився із рідною Слобожанщиною. Очі й вуха ловили рельєфи та говірку місцевих, смакуючи перше та друге, вивчаючи таким чином життя слобожан і мову. Потрапивши після закінчення університету на Волинь, молодий викладач вибирається на оглядини Дубна й Острога. Як же не скористатися нагодою доторкнутися до справжньої історії, відчути дух століть…

"Ботан", який, здавалося б, розуміється винятково на пожовклих архівних документах, несподівано відкривається нам як активний життєлюб і фанат мандрів, для якого є цінністю сопричастя з історичним минулим… Шкода, недооціненими й маловідомими залишаються у нас його монографії про Мазепу, мазепинців, Богдана.

Поки Європа зачинена для нас, і ми під карантинним наглядом, як колись Микола Іванович під поліційним, не гаймо часу: дістаємо мапи, путівники, книги з історії та плануємо свій індивідуальний маршрут.

А для початку – відкриваємо для себе Дідівці й маршрути Костомарова в Україні.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube