Чутки про те, що в проросійського генерала Халіфи Хафтара псуються стосунки з московськими союзниками, почали циркулювати іще в кінці зими. Саме тоді, коли всім стало зрозуміло, що "великий наступ" Хафтара на столицю країни Тріполі, контрольовану урядом національної згоди, який підтримує Туреччина, почав задихатися.

Лівійська національна армія – а здебільшого, російські та суданські найманці – все ще ніби брали під контроль села і дороги, але в тому, що швидко захопити владу в країні військовою силою Хафтар не може, не сумнівався вже ніхто. Довготривала наступальна операція проросійського генерала явно рушила якщо не в бік провалу, то, принаймні, до переходу в довготривалу фазу.

І в міру того, як фортуна на полі бою відверталася від Хафтара, і наступальна операція в березні переходила в стадію лютих оборонних боїв і поступової втрати здобутих територій, той йшов на дедалі більш ризиковані політичні кроки. Зокрема, він практично саботував мирні переговори з урядом національної згоди, організовані Москвою.

Після чого в кінці квітня Хафтар, схоже, дещо втратив зв'язок з реальністю, і оголосив, що у нього є "народний мандат" для одноосібного управління країною. Чим зіпсував стосунки як з цивільними властями сходу Лівії, які дотепер його підтримували, так і зі своїми російськими союзниками. Зокрема, з енергійним засудженням заяв Хафтара виступив навіть Лавров.

Читайте також: Роспропаганда пытается фейкам втянуть Украину в ливийский конфликт

Практичним результатом цього засудження, схоже, став той факт, що впродовж останніх трьох діб 1200 російських найманців залишили передову, і разом з озброєнням та важкою технікою були перекинуті в тил. Звідки більшість із них, скоріше за все, повернуться до Росії.

Причин цього масштабного відступу в реальності зібралося чимало. Серед них – і провал наступальної операції, і непоступливість та політичні авантюри Хафтара, і той факт, що Туреччина дедалі активніше підтримувала уряд національної згоди, який зміг перейти в контратаку, та відбити в хафтарівців і їхніх російських помічників низку населених пунктів, стратегічних трас та військовий аеродром Аль-Ватия. В процесі захопивши декілька свіжих російських комплексів ППО у якості трофеїв. Ще одним аргументом на користь відступу "вагнерів" з Лівії могли стати активні переговори Тріполі з Вашингтоном, в процесі яких лівійський уряд національної згоди активно пропонував США розмістити в регіоні свою базу.

Але всі ці фактори виглядають дещо вторинними. В тій самій Сирії, наприклад, російські війська теж були на грані прямого зіткнення з турецькими регулярними формуваннями, а не спецпризначенцями та "партизанами" – і не відступили.

Читайте также: Миф о непобедимости России развеяли ее гибридные операции – от Грузии и Украины до Сирии и Ливии

Натомість глобальною причиною російського відступу з Лівії, схоже, є не божевілля Хафтара. Якого, при бажанні, Кремль міг спробувати "замінити", почавши переговори з представниками адміністрації  Східної Сирії. І навіть не засилля турецьких безпілотників, що наносили "вагнерам" дедалі дошкульніших ударів.

Реальною причиною, схоже, стала загальна політична та економічна ситуація в Росії. Яка не дозволяє витрачати ресурси на політичну авантюру у віддаленому регіоні, постачаючи зброю та бійців – без особливої надії на політичні чи економічні дивіденди.

В лавровського МЗС, схоже, немає вільних людей та можливостей продовжувати масштабну імітацію "вселівійського мирного процесу". В Шойгу бракує літаків для доставки техніки до Лівії – взамін тієї, яку вивели з ладу тамтешня пустеля й урядові лівійські війська. А в путінського "кухаря" Пригожина, ймовірно, банально скінчились гроші – на "преміальні", "бойові" і "гробові" для найманців, які несуть регулярні втрати. Саме тому "вагнери" очікують зворотного рейсу з Лівії.

І, не виключено, чутки про конфлікт Кремля з Башаром Асадом, який, як і Халіфа Хафтар, псує стосунки Кремля з Туреччиною і продовжує вимагати російських ресурсів,  також є не зовсім чутками. Рано чи пізно, справа дійде до реального, а не декларованого виведення російських військ з Сирії. 

Прикро тільки, що в довгому списку вогнищ локальних конфліктів, звідки Росія, в разі продовження кризи, буде змушені забрати війська, український Донбас значиться останнім пунктом.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube