Петро Гончар

Учора, 26 травня, я був у дворі музею Гончара. Тут було чимало людей, багато камер. Співробітниця музею Гончара, моя добра знайома, дала мені піджак Петра Гончара, директора музею, каже: "Він у них там у підвалі, як заручник. У підвалі дуже холодно. І я ніяк не можу випросити в цих силовиків, які охороняють вхід до музею, щоб передати Петру піджак".

Я прийшов із цим піджаком, просив: "Петро людина немолода, цей підвал вологий і холодний. Будь ласка, по-людськи просимо, передайте йому піджак, щоб людина не захворіла під час карантину". Скільки б не просили, скільки б не вимагали, нічого не допомогло. Ніби не люди, а роботи.

Читайте також: "До болю знайоме видовисько": що побачив у штурмі музею Гончара росіянин, який емігрував в Україну 2014-го

Я їм сказав: "Ви ж державні службовці, ви покликані захищати життя та здоров'я людей. Чому ви так підло не хочете передати просто піджак?" І тут не було жодного з поліції діалогу, щоб вони допомогли нам у цьому.

Єдине, що мені залишилося, довелося, то це на камеру сказати, що якщо Петро захворіє чи з ним щось трапиться, ваш Зеленський і ви будете нам іще й за це відповідати.

Читайте також: У бажанні за всяку ціну помститися Порошенкові Зеленському йдеться про власне політичне виживання – думка

Тут лила сильна злива, але ніхто не йшов. Ми були тут. Підтримайте нас. Зробіть репости. Дуже прошу. Про це люди мають знати, навіть ті, хто голосував за Зеленського. Бо музей, культура та здоров'я – це ж українське а не порошенківське, чи зеленське.

Те, що тут відбувалося, це вже повна втрата людяності. Людині навіть у в'язниці передають одяг. А тут ці зеленські й "зеслуги" зовсім людяність втратили. Я такої дикості ще не бачив.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube