Важко стабільно виробляти власний контент, інвестувати в розвиток, радіти маржі 15−20%, коли поруч спокійно себе почуває бізнес, який краде контент і не несе ніяких ризиків.

Не вкради — одна з головних заповідей християнської культури, яка є основою українського менталітету. Водночас треба визнати, що значна частина нашого менталітету формувалася в радянські часи, коли винести щось із державного заводу вважалося нормальним. Ретрансляція цього радянського в сучасній Україні відбувається щодня, коли, наприклад, багатьом з нас здається, що просто скачати файл з піратським фільмом, або подивитись його на піратській платформі - ніяка не крадіжка.

Насправді ж відеопіратство в Україні — стабільна галузь, яка приносить власникам нелегальних сайтів близько 500 мільйонів гривень (це співмірно з тим, скільки держава в Україні виділяє на кіновиробництво) на рік. Звідки такі гроші в піратів? Їх платять рекламодавці, котрі, як і глядачі піратського контенту, не вважають свої дії співучастю у злочині. Ці гроші могли б збільшити обсяг телевізійного ринку на 10−15%, і піти на виробництво якісного українського контенту. Але поки що виходить навпаки: піратська індустрія ставить під сумнів саму можливість існування самодостатнього кіно- та телевиробництва в Україні.

Читайте також: Нова хвиля інтернет-шахрайства: хакери погрожують поширенням інтимного контенту і вимагають оплату викупу

Український продукт, який все ж з’являється завдяки відносно невеликим інвестиціям, ми легко віддаємо людям, що зробили сайт, накрали файлів, і заробляють на рекламі.

На щастя, ця проблема не є виключно українською, є світова практика, яка переважно реалізується у двох напрямках: 1) миттєве блокування піратських платформ за заявою правовласника; 2) розміщення реклами на піратській платформі прирівнюється до фінансування злочинної діяльності.

Попередні спроби прийняти нові закони у цій сфері зводились нанівець якістю їхньої реалізації. Треба дуже довго доводити, що власник піратської платформи — є піратом, що піратський контент — є піратським, і, зрештою, що реклама належить компаніям, чиї бренди в ролику.

Читайте також: "Якщо не платите за товар, ви і є товар" – прості правила гігієни в інтернеті

Але головна проблема відеопіратства в Україні все ж таки не у відсутності грошей і процедур. Вона в радянській ментальності, згідно з якою не кожна крадіжка є злочином. Час починати це змінювати.

Надзвичайно важко стабільно виробляти власний контент, інвестувати в розвиток, радіти маржі 15−20%, коли поруч спокійно себе почуває бізнес, який краде контент, і взагалі не несе ніяких ризиків. Пірат нічого не інвестує, він просто знімає рекламні гроші з ринку. Це руйнує основи українського менталітету, і дає друге життя совковому. Україна дуже потребує усвідомлення і продукування власних цінностей.

Але цінності створюють, коли їх можна вберегти.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube