Потужний вибух, що пролунав у Бейруті 4 серпня, завдав критичних втрат місту та економіці країни загалом. 

Знищено порт, що був головним логістичним хабом країни та забезпечував 60% надходження імпорту (країна імпортує 85% всього, що споживає), зруйновано частину міста.

Столиця Лівану зазнала значних людських втрат – 137 загиблих. Понад 5 тисяч людей поранені, приблизно 300 тисяч залишились без домівок.

Руйнівного удару зазнала медична система, і без того вже ослаблена коронакризою. Знищено 85% запасів зерна у країні.

А на додачу вибух має ризик стати точкою неповернення, що виявила найслабші точки маленької країни Близького Сходу з непропорційно великими проблемами.

Очікувана катастрофа

Зважаючи на безпекову ситуацію в країні та геополітичний контекст, на думку могла спасти версія про теракт чи атаку. Проте такий поширений для Близького Сходу сценарій не є поясненням бейрутської трагедії.

За офіційною версією ліванської влади, вибух стався через детонування 2750 тонн аміачної селітри, що зберігалась на одному зі складів порту. Виявилося, що небезпечна речовина знаходилась там вже шість років, проте влада весь цей час не робила жодних кроків для вирішення проблеми, попри те, що знала про потенційну небезпеку.

Керівництво Лівану ініціювало розслідування, створивши слідчу комісію. Керівництво порту перебуває під домашнім арештом. Проте люди не вірять у об’єктивність дій влади та вимагають міжнародного розслідування.

Реальна причина того, що сталося, є глибинною – це неефективна робота державних інституцій, яка породжує недбальство.

Фрагментарний, заснований на етноконфесійному принципі характер розподілу влади є основою цієї проблеми. Через складність пошуку компромісів при розподілі повноважень між представниками етноконфесійних сил діяльність владних інститутів часто паралізована, а політики обслуговують інтереси власних груп, що породжує корупцію.

Країна не вперше стикається з подібними бідами, спричиненими неспроможністю влади ефективно керувати. У 2015 році були криза зі сміттям, у 2019 – екологічна катастрофа, пов’язана з пожежами, довгі роки існують проблеми з постачанням електроенергії.

За крок від політичної кризи

Цього разу наслідки катастрофи через недбальство можуть бути набагато серйознішими.

Вибух стався у найбільш неслушний для країни час.

Його наслідки можна спостерігати в трьох аспектах, тісно пов’язаних між собою.

Перший аспект – економічний. Очевидно, що економічна криза, від якої потерпає Ліван, значно поглибиться.

Протягом останнього року економіка країни перебувала в крутому піке. Національна валюта втратила 80% вартості, зовнішній борг склав приблизно 170% ВВП, а в січні 2020 року було оголошено дефолт, триває банківська та валютна криза.

Читайте також: Макрон пошел в те районы Бейрута, куда сейчас "не посмеет зайти ни один ливанский лидер". ФОТО

Зважаючи на економічні збитки, спричинені вибухом, та паралізування морських воріт країни, колапс здається неминучим.

Звідси випливає другий аспект – соціальний. Економічні проблеми поставили населення Лівану на межу виживання.

Вже у жовтні минулого року в країні розпочалися масові протести, що призвели до відставки прем’єр-міністра Саада Харірі.

Формування нового уряду, що користується повною підтримкою "Хезболли" та інших шиїтських та проіранських сил, не призвело до покращення ситуації.

У липні прокотилась нова хвиля протестів.

Важливо, що населення виступало під прапором Лівану, а не під егідою прихильників конфесійних груп чи кланів.

Головні вимоги – проведення економічних реформ, боротьба з корупцією та політичною неефективністю, спричиненою конфесійними квотами. Тобто люди виступали проти системи загалом, а не проти окремих політичних сил.

Вибух поглибив обурення людей. На зміну шоку від катастрофи приходить гнів, спрямований проти керівництва країни, оскільки люди покладають провину саме на владу.

Населення вимагає відповідальності, на вулицях навіть лунають заклики до зміни влади.

Таким чином, легітимність нинішнього уряду викликає ще більше питань.

Послаблення Ірану

Ще один аспект нинішнього вибуху – його наслідки можуть каталізувати регіональні процеси.

Ліван протягом довгих років є сферою проєкції інтересів регіональних та глобальних гравців.

Дестабілізація влади в Лівані може призвести не лише до боротьби угрупувань та кланів всередині країни, а й зовнішніх гравців за вплив, в тому числі з використанням прибічників всередині країни.

Традиційно лінія розколу проходить за конфесійною ознакою, використовуючи яку, Саудівська Аравія та Іран разом із союзниками змагаються за вплив у регіоні.

Читайте також: Взорвавшийся в Бейруте нитрат аммония россиянин пытался продать террористам "Хезболлы"? – расследование Bild

"Хезболла", в руках якої, фактично, знаходиться влада в країні (більшість у парламенті), є невід’ємною частиною іранського близькосхідного геополітичного проєкту. Проте її політичні позиції можуть похитнутися, адже саме ці сили несуть відповідальність не тільки за трагедію, а й за стрімке падіння економіки.

У разі значної дестабілізації Саудівська Аравія може намагатися повернути вплив, ослаблений після програшу близької до неї політичної сили "Аль-Мустакбаль" на парламентських виборах 2018 р. та втрати лояльного прем’єра.

Свої інтереси в Лівані має й Туреччина (разом із союзником Катаром), що останні роки своїми діями демонструє претензії на статус регіональної держави. Окрім геополітичних амбіцій, Анкара переслідує практичний інтерес, що полягає у виході на видобуток газу у Східному Середземномор’ї, на шельфі якого Ліван має свою частку.

Ліван є також полем конфлікту між США та Іраном.

США не вбачають Ліван своєю сферою впливу, зважаючи на те, як змінилась близькосхідна політика країни, проте бачать можливість обмежити вплив Ірану через ослаблення "Хезболли".

Повернення Франції

Зважаючи на поступовий відхід США від близькосхідних справ та незацікавленість у збалансуванні ситуації в Лівані загалом, вакуум починають заповнювати інші сили.

В цьому контексті дуже важливою є позиція Франції, яка своїми діями заявляє про відродження більш активної близькосхідної політики.

Наслідки вибуху стали приводом для посилення активності. Знаковою в цьому контексті подією став візит президента Еммануеля Макрона в Бейрут 6 серпня.

Він зустрівся з керівництвом країни та поспілкувався з людьми на вулицях, чого не спромоглася зробити ліванська влада. Тон Макрона стосовно ситуації в країні був жорстким, якщо перекладати з дипломатичної мови.

Президент Франції зазначив, що країні необхідні термінові реформи, але для їх проведення існує необхідність укладання "нового політичного пакту". Це вказує на вимогу Франції реформувати неефективну систему управління.

Також Макрон пообіцяв людям, що не допустить, щоби гуманітарну допомогу було розкрадено владою, чого боїться населення, та контролюватиме її надання через міжнародні та неурядові організації.

Він анонсував новий візит 1 вересня та сказав, що ініціює нову конференцію донорів. Макрон підтримав ідею міжнародного розслідування, також не відкинув можливість введення санкцій проти високопосадовців, якщо не буде реформ, попри те, що надає перевагу політичному діалогу.

Із впливом Франції можливий пошук вирішення ліванських проблем через формулу "гроші за реформи", що через наслідки вибуху цього разу може спрацювати.

Попри те, що Франція має тісні зв’язки з християнами-маронітами (інша значна конфесійна група в Лівані), вона не бере участі в конфлікті за лінією "шиїти-суніти" та навіть не визнала терористами політичне крило "Хезболли". Це збільшує простір для впливу в країні.

Хоча французький план стабілізації ситуації у Лівані виглядає можливим, варто пам’ятати, з якими ризиками зіткнеться його реалізація.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube