75-річниця заснування ООН та відкриття чергової сесії Генеральної Асамблеї – добра нагода ще раз нагадати, що Організація, яка створювалася для забезпечення миру, мала б відігравати активнішу роль у зусиллях з протидії агресивній політиці РФ та відновлення суверенітету і територіальної цілісності України.

Ще в 2015 році Україна звернулася до Генерального секретаря ООН з пропозицією про розгортання контингенту ООН на окупованій території Донбасу. Ця ініціатива знайшла підтримку і з боку наших партнерів — Німеччини, Франції та Сполучених Штатів.

Відкрию завісу дипломатичних кулуарів. Навіть такий скептик щодо ООН, як президент Трамп, після детальних роз’яснень з боку п’ятого президента України сприйняв логіку української ініціативи. І надалі спецпредставник США Курт Волкер продовжував відігравати важливу координуючу роль у просуванні цього питання. В результаті спільно з партнерами була розроблена детальна концепція (з чіткими завданнями і функціями) можливої миротворчої операції ООН для розгортання на окупованій частині Донбасу. Цей документ від імені ФРН, США, Франції та України був переданий і Москві. Німеччина навіть пішла далі: вона включила положення про розгортання миротворчої операції ООН на Донбасі до урядової коаліційної програми.

Тоді Кремль у традиційній для нього манері «ми ж не проти, але давайте по-нашому» запропонував розмістити оонівську місію виключно на лінії розмежування та для охорони (це вже для повної дискредитації ідеї) спостерігачів СММ ОБСЄ. Насправді така місія призвела би виключно до замороження конфлікту на Донбасі та легалізації російського окупаційного режиму. Тому, безумовно, російський варіант був відкинутий. Однак, ця ситуація дала цінний урок. Завдяки послідовному і скоординованому з партнерами тиску можна змінити позицію Путіна, який спочатку взагалі не хотів і слухати про залучення ООН.

Читайте також: Казанский: В ТКГ без изменений: сначала шантажировали обстрелами, теперь стали давить на другую болевую точку

Далі було перейдено до наступного етапу, що передбачав включення оонівського компоненту до «Дорожньої карти», розробка якої була розпочата відповідно до рішення Берлінського саміту нормандської четвірки 2016 року. Однак, завершити цей процес не вдалося, оскільки, очікуючи на результати президентських виборів в Україні, Москва заморозила роботу над цим деталізованим планом, який міг би дати єдине прочитання Мінських домовленостей.

Так, дійсно, оонівська місія не є ідеальним (якщо таке взагалі існує) рішенням для Донбасу. Але вона добре вписувалася в логіку української сторони, що будь-які вибори на окупованих територіях можуть відбутися лише через безпеку. Йшлося не тільки про підготовчий етап. Навіть після оголошення їх результатів мав би пройти певний перехідний період, сертифікований міжнародною присутністю, аби не допустити сплеску ескалації. У 2018 році п’ятий президент, посилаючись на Статут ООН, офіційно запропонував Генеральному секретарю ООН направити на Донбас технічну оціночну місію Секретаріату ООН для аналізу ситуації і детального опрацювання адміністративно-фінансових параметрів майбутньої миротворчої місії.

На жаль, надмірні сподівання нової команди на «швидкий мир» та нинішній перекос у сторону якнайшвидшого проведення місцевих виборів на окупованих територіях нівелювали дорогоцінний час для дискусії щодо можливого залучення ООН. Однак, все частіші коментарі з боку переговорної команди про необхідність залучення додаткового міжнародного контингенту свідчить, що стагнація Мінського процесу змушує Зеленського шукати інших варіантів для врегулювання ситуації на Донбасі.

І якщо дійсно дискусія щодо місії ООН отримає нове дихання, важливо відзначити декілька принципових моментів.

Перше, така місія мала б опиратися на комплексний мандат, наданий Радою Безпеки ООН, який би включав не лише роззброєння незаконних бандформувань на території ОРДЛО чи створення належних безпекових умов для проведення місцевих виборів, але й такий аспект як гуманітарне розмінування.

Друге. Місія мала б бути достатньо екіпірованою і профінансованою (з цією метою, наприклад, передбачалося створення добровільного фонду щодо фінансування операції) для належного виконання поставлених перед нею завдань.

Третє. Розгортання місії має відбуватися на всій окупованій території, включаючи неконтрольовану ділянку українсько-російського кордону.

Чому активна постановка питання про миротворчу місію могла б стати додатковим аргументом для України та тестом щодо відданості Росії мирному врегулюванню?

Найперше, Росія аж ніяк не зацікавлена у збільшенні міжнародної присутності в регіоні. Саме цим пояснюються систематичні спроби Москви обмежити, дискредитувати і витіснити СММ ОБСЄ. Спільна інспекція під Шумами — це із такої серії. А аргумент Росії про оонівські сили як «окупаційні війська» є додатковим свідченням недолугості російської позиції. Як можуть бути окупаційними війська в Організації, де РФ має блокуючий пакет у вигляді права вето та постійного місця в ключовому контрольному органі?

Читайте також: Клімкін: Путін схопиться за будь-яку нагоду для військового загострення найближчим часом

Друге, щодо закидів Росії нібито така місія не передбачена Мінськими домовленостями. Так, вона там не прописана, як, до речі, і ідея розведення сил і засобів, яку РФ вдалося «просунути». Але ж завдання місії ООН не замінити собою ні план врегулювання, ані СММ ОБСЄ. І тим паче, серед її завдань не буде силою і зі зброєю витісняти з території України окупаційні війська. Її мета — створити належні умови для мирного врегулювання. Адже ми розуміємо, що як тільки отримаємо політичну згоду Москви на розгортання місії, то в той же день розпочнеться виведення з української території російських окупаційних військ зі знищенням будь-яких доказів їхньої присутності. А перший миротворець ООН не побачить навіть останнього російського військового.

Третє, розгортання місії ООН вирішує питання забезпечення правопорядку на території ОРДЛО та контролю над кордоном (до його передачі Україні). Так Київ також вибиває в росіян козир, які спекулюють на тому, що українські сили становлять небезпеку для місцевого населення. Тим паче домовленості, де сторони зобов’язалися дотримуватися режиму припинення вогню, уже є, і час на досягнення таких домовленостей уже не потрібно витрачати.

І останнє, місія ООН могла б стати і face-saving strategy для режиму Путіна, аби вивести війська з України і не втратити свого обличчя серед своїх «шанувальників». А успішне виконання місії на Донбасі могло б стати для ООН шансом підкоригувати своє реноме на фоні критики щодо неспроможності ефективно реагувати на виклики для миру і безпеки, власне для чого вона і створювалася.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube