Одвічна "боротьба" органів державної влади, а точніше їхніх комунікаційних підрозділів із критикою і негативом від ЗМІ – не новина. "Батл", який розгорівся між оборонним відомством і головним редактором інтернет-видання "Цензор.Нет" Юрієм Бутусовим, підняв на поверхню чимало проблем, які існують в комунікаціях державних орагнів влади. Від відсутності стратегічного бачення, куди держава рухається – до примітивного нерозуміння, як має працювати пресслужба органу державної влади взагалі

Про це для "Тижня" пише Яна Холодна, повідомляє UAINFO.org.

Чи можна говорити, що в цій "грі" будуть ті, хто виграли, і ті, хто програли? Напевно, ні. Хоча б Із позицій функціоналу одних й інших.

Критикували владу в усі часи. І в найтяжчі періоди для країни теж. Але критику варто сприймати насамперед як сигнал про те, що хтось і десь не допрацьовує, а не як мотивацію до тролінґу. Причому низької якості.

Критика – це можливість найвищому керівникові оцінити роботу своїх підлеглих. І тут не працює принцип "критикуєш – пропонуй" (хоча Бутусов запропонував) із однієї простої причині. Якщо критикують, то найімовірніше є за що. І завдання – перевірити й або спростувати, або зробити висновки в кадровій політиці та звільнити винних.

Тролити можна і треба, якщо йдеться, до прикладу, про ворогів України (росіян, загарбників ОРДЛО або відвертих саботажників, які працюють на догоду Кремлю). Тут вам усі карти в руки.

Чи можна тролити журналіста, який критикує із фактажем, очевидно, що не надуманим? Моя відповідь – ні. За жодних обставин.

Читайте також: Кілька нагальних запитань про ЗСУ, на які мусить відповісти влада

Потрібно встановлювати діалог і зустрічатися. Говорити. Налагоджувати комунікацію. Врешті-решт, Міноборони – носій унікальної інформації, і може запросто спростувати те, в чому Бутусов критикує. Відстояти позицію відомства правдою. Висловити свою думку. А не нівелювати державну службу "запрошенням" на будь-яку посаду будь-кого.  Можливо, "будь-кого" й образливо звучить стосовно журналіста Бутусова, але в даному випадку це більше абстрактне визначення.

Можна зробити знижку на те, що "хотіли як краще, а вийшло як завжди". Але й тут засада.

Де стратегічне розуміння функцій пресслужби й цілого Директорату (нещодавно створеного), який має формувати інформаційну політику? (Відкрию секрет, мало створити підрозділ – його потрібно наповнити смислами, командою професіоналів і певними наративами, щоб це все працювало як злагоджений механізм)

Де прогнозування ризиків від такої публікації?

Де налагодження каналів комунікації зі ЗМІ (бо така функція точно прописана в усіх керівних документах, якими керуються чиновники "інформаційного фронту")?

У "глибокому і безпросвітному тилу", я так скажу. Бо за час правління нинішнього міністра я не пам'ятаю жодного ефективного кроку в контексті публічної комунікації. Все у стані якоїсь стагнації. У стані застою. Починаючи від утисків військового радіо "Армія ФМ" (навесні 2020 року) і закінчуючи недолугим "батлом" між відомством і журналістом. Усі професійні комунікаційники аж здригнулися від такої фрази. Й уявити, що "перетягування канату" влаштували ті, хто б мав іти на діалог, дуже складно й важко.

У мене для інформаційних структур оборонного відомства є декілька порад.

• Видаліть повідомлення й вибачіться.

• Зустріньтеся врешті-решт із Бутусовим, перепросіть і спройбуте поговорити нормально.

• Звільніть генераторів цієї ідеї. Причому негайно.

Читайте також: Від Зеленського вимагають звільнити міністра оборони Тарана

• Зберіть фактаж (в ідеалі, який би спростовував критику Бутусова) й оприлюдніть його. Якщо ж він написав правду, то пишіть рапорти на звільнення й забирайтеся з МО.

Бачите, все геніальне – це дуже просто.

Й останнє, увімкінть здоровий глузд і згадайте, що ви працюєте в оборонному відомстві країни, яка у стані війни.

Ми як платники податків хотіли б від вас бачити і чути інформацію:

– про реформування нашої армії;

– про те, що наша армія упевненно крокує до перемоги;

– про те, що ми не здаємо наші території;

– про те, що ми активно співпрацюємо з міжнародними партнерами;

– про те, що наступного року в нас будуть поставлені у війська нові зразки озброєння, куплені квартири для військових, грошове забезпечення збільшене, а форменний одяг уже перевершив натівський;

– про те, що хоч і важко, але ми рухаємося вперед, а не скочуємося до рівня довоєнного періоду із тотальним сокроченням, деградацією, совком.

Ні? Немає чого написати? Тоді навіщо нам й армії такі керівники?

Подавайте у відставку і не соромте честь тих, хто всі ці роки вклав і душу, і тіло в розбудову української непереможної та нескореної армії.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube