MENU

Казарін: Синдром офіціанта – це найгірше, що може трапитися з політиком. Бо політика – це простір не любові, а цінностей

808 0

Казарін: Синдром офіціанта – це найгірше, що може трапитися з політиком. Бо політика – це простір не любові, а цінносте

Колись я жив у Криму і вірив у компроміси. Мені здавалося, що всі суперечності можна вирішити. Переговорами. Поступками. А потім до мене додому прийшла російська армія.

Про це для Крим.Реалії​ пише Павло Казарін, інформує UAINFO.org.

Відтоді я позбувся багатьох ілюзій. Зокрема й ідеї, що переговори здатні вирішити будь-яке завдання. А ще я зрозумів, що немає жодного сенсу намагатися догодити всім.

Саме тому мені часом здається, що Володимир Зеленський залишається заручником свого сценічного минулого. Коли він виходив на сцену, жартував над політиками та зривав овації. Це було нескладно ‒ особливо, якщо врахувати антиелітарні настрої в нашій країні. Але в тому й річ, що можна стати президентом завдяки загальній любові. Але не можна бути президентом, якщо ти намагаєшся подобатися всім без винятку.

У будь-якій країні є внутрішні суперечності. Але в Україні вони особливо рельєфні. У нас перемога одного табору неминуче означає програш іншого. І все, що тобі залишається, ‒ це вибір барикади.

Я думаю про це щоразу, коли офіційний Київ дає для цього приводи. Коли на посади призначають людей з табору антиМайдану. Коли провладні депутати починають розповідати про зовнішнє управління. Коли кримінальні справи заводять на тих, хто намагався змінити країну після 2014 року.

Читайте також: Зеленського зламала система, яку він обіцяв зруйнувати – Bloomberg

Можливо, вся річ у тому, що Володимир Зеленський просто не був на Майдані. Ймовірно, вся історія українських протестів була для нього прикрим непорозумінням, яке заважало гастролям і концертам. Цілком може бути, що етика вулиці, яка перемогла, нагадує йому іноземну мову. Вивчити можна, спілкуватися теж, але своєю навряд чи стане.

Коли прессекретар президента пише про те, що Зеленський відмовляється від спрощених формулювань української ідентичності в пошуках нових смислів ‒ вона не жартує. Ймовірно, президент і правда переконаний, що можна примирити ті два ідеологічних табори, які конкурують за країну всю її історію. Проблема лише в тому, що примирити їх не можна. Тому що один з цих таборів хоче Україну, а інший ‒ УРСР.

Компроміс просто неможливий. У разі перемоги першого табору Україну чекає складний і непопулярний шлях реформ. Продовження війни зовнішньої ‒ з Росією, і внутрішньої ‒ з монополіями й станами. Нас чекають дискусії про майбутнє і травматичний досвід дорослішання. Але якщо переможе другий табір ‒ нас чекає доля російського протекторату. З усіма наслідками, що випливають з цього.

Читайте также: Кочетков: Власть во главе с президентом Зеленским работает в офисе даже не простых, а примитивных решений

Якщо не знати історію ‒ можна тішити себе ілюзіями. Якщо не цікавитися політикою ‒ можна вірити, що суперечності можна подолати. Якщо не вдивлятися в сусідів ‒ можна переконувати себе, що «немає ніякої різниці». Тільки все це не має жодного стосунку до реальності.

Рано чи пізно доводиться робити вибір ‒ на чиєму ти боці. Європейський курс ніколи не приймуть прихильники Росії. Проти реформ повстануть олігархи та підконтрольні їм медіа.

Спроби догодити Кремлю відштовхнуть від тебе партію Майдану.

Синдром офіціанта ‒ це найгірше, що може трапитися з політиком. Принцип «чого зволите» не підходить для державного управління. Рейтинг ‒ це не головне. Тому що політика ‒ це простір не любові, а цінностей. Рано чи пізно ти зобов'язаний вибрати сторону. Відмовитися від ілюзії, що можна догодити всім. І бути готовим до того, що за цей вибір тебе будуть критикувати.

Підписуйся на сторінки UAINFO у FacebookTwitter і YouTube

Павло Казарін, Крим.Реалії​


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини