Коли Пітер Друкер казав, що культура з'їдає стратегію на сніданок, він ще не знав, що 2020 року світ поглине пандемія, яка призведе до понад 10 млн надлишкових смертей

Мене вразив аналіз журналу The Economist під назвою «Як оцінити переваги й недоліки карантинів». У ньому цитують Ендрю Куомо, губернатора штату Нью-Йорк, який сказав: «Вартість людського життя є неоціненною. Крапка». 2020 року саме такі політики пішли на безпрецедентні (і дорогі для окремих економік) кроки, щоб захистити людське життя, зупиняючи чи уповільнюючи поширення COVID-19. Але у світі та в Україні далеко не всі мислять, як Куомо, пише для НВ засновник One Philosophy Group, співзасновник УКМЦ Наталія Попович, інформує UAINFO.org.

Торік країни застосовували цілу низку заходів безпеки, щоб стримати поширення вірусу — від обов’язкового носіння масок та обмеження відвідування барів чи ресторанів до запровадження карантину. Планка, до якої ці заходи обмежили життя в різних суспільствах у просторі й часі була різною.

Що важливіше — життя чи необмежена свобода? Це питання майбутнього до того, що цінує конкретне суспільство. Чи варто запроваджувати карантини? Як забезпечити вакцинацію? До цього питання дехто підходить із позиції суто економічного аналізу витрат і переваг, а не моралі. Однак варто замислитися. Чи трильйони доларів втраченого економічного виробництва є прийнятною ціною за уповільнення поширення вірусу? Чи заради 10 мільйонів потенційно живих уряди мали запроваджувати ще жорсткіші карантини? Скільки варто проінвестувати у просвітництво, щоб забезпечити усвідомлену вакцинацію чи носіння масок?

Читайте також: Ласкаво просимо в реальний світ

Карантини, звичайно, завдають шкоди економіками, вакцинація коштує недешево, але саме вони рятують життя, тож уряди мусять балансувати між цими позиціями. До речі, The Economist звертає увагу на різну оцінку економістами вартості життя. Так огульна середня вартість життя людини у США складає $11 млн, а у Великій Британії вартість одного року життя оцінюється у 30 тисяч фунтів, що дає приблизно 300−417 тисяч фунтів вартості всього життя в залежності від того, скільки років типова людина, що помирає від ковіду, могла б прожити. Що меншою в певній країні є вартість життя, то менше сенсу має карантинування чи додаткові зусилля з вакцинування.

У той час як розвиваються нові штами вірусу, пошук балансу між вартістю карантинів та невчасної вакцинації для економіки й вартістю життя є вкрай важливим. Разом з вакцинами карантин залишається ефективним способом давати собі раду з новими штамами й поширенням інфекції.

Чи є людське життя цінністю в Україні?

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України). Але спробуймо чесно відповісти на такі питання. Чи цінується життя в нашій культурі? Чи відчувають люди, що їхнє життя є цінністю в Україні? Чи зросла в Україні цінність людського життя за минулий рік пандемії? На жаль, думаю, що наразі відповіддю на ці питання буде «Переважно ні». Тобто за Друкером наша культура з'їдає постулати конституції на сніданок або вечерю. Якби ми справді цінували людське життя, особливо старших людей в країні чи лікарів, то мали б іншу поведінку суспільства, яке при першій найкращій можливості ігнорувало заходи безпеки, керуючись принципом «правила для мене (конкретно) не писані». Якби в нашій культурі ми цінували людське життя, то мали б, можливо, не лише інші результати пандемії, а й інші результати Революції Гідності. Я маю на увазі, що священної жертви понад 100 учасників Небесної Сотні було б досить, щоби досягнути більшого прогресу суспільства після революції. Ми вже давно мали би значно глибший діалог про значення людини в Україні й те, яку стратегію постмайданної України ми будуємо, навіть попри війну.

Невизнання людини як цінності — звичайно, проблема не лише України. Людина ще не стала цінністю в багатьох розвинених демократіях, як-от США, про що свідчить рух Black Lives Matter чи переосмислення регресивної, занадто приватизованої та орієнтованої на прибуток системи охорони здоров’я, яка не дбає про громадське здоров’я суспільства. Канада, яка має кращу систему здоров’я, ніж у США, цього року зустрілася з іншою екзистенційною кризою — спливла незручна спадщина в їхній історії щодо ставлення до своїх громадян, а саме індіанців. В Україні життя людини за наслідком Радянського союзу, на жаль, так довго було статистикою, а інституції культури й охорони здоров’я, які покликані дбати про нього, настільки слабкі, що ми відчуваємо це в особливий спосіб. Ми ніби й досі можемо легко «переступити» через людське життя, ніби апріорі ставимо щось інше за вищу цінність.

Як зробити так, щоб цінність і якість життя в Україні зростали? Щоб розв’язати проблему, спочатку треба визнати, що вона в нас є.

Щоденна поведінка: що вона про нас розкаже?

Ми іноді не задумуємося над тим, що культура — це не що інше, як наші щоденні звички, тому культуру й цінності так легко можна зчитувати, спостерігаючи за людьми в різних суспільствах з нашої щоденної поведінки.Наприклад, у Данії три тижні тому дозволили не носити маски й тепер на всіх, хто продовжує їх носити, данці дивляться здивовано й трохи з підозрою. Це прояв їхньої високої довіри одне до одного та до свого уряду: раз сказали, що можна, значить можна. Тут за найменшого порушення загальноприйнятих правил, як-от не так запаркувався чи задивився й не пропустив інше авто, буде щонайменше осуд у форматі повчання з боку того, хто це помітив, а щонайбільше — штраф. Це прояв цінності Закону Янте — «жодне „я“ не є важливішим за наше „ми“», який тут працює 24/7 і всюди.

У футбольному чемпіонаті Данія від початку була у програшній ситуації. Здавалось б, нещастя, що спіткало їхнього найпотужнішого форварда, могло б позбавити всю збірну переваги й здатності пройти далі в чемпіонаті. Але на допомогу прийшла національна цінність — патріотизм (щоб побачити таку кількість національних прапорів на балконах, у магазинах, у руках клерків та продавців та фанів на вулицях, варто приїхати до Данії під час будь-якого великого міжнародного турніру) і риса «ми маленькі, але все можемо», з якою вони завойовують світ своїм дизайном, інженерними рішеннями та продуктами від Legо до Bang & Olufsen. Це все частина культури, яку суспільство проявляє в щоденному житті чи під час криз.

Визнана експертка з глобальних цінностей Мандіп Рай у своїй книжці «Компас цінностей. Уроки 101 країни про цілі» описала цінності, як ті унікальні фундаментальні коди, на основі яких формується не одне життя, а життя і досягнення цілих поколінь у різних країнах. Вона пише: «У кожній новій країні, куди я приїжджала журналісткою, мене вражала та сама річ: хоч би де я опинилася, помічала щось очевидне, хай і невисловлене —  певну культурну мову, яка диктує багато аспектів щоденного життя. Її видно на вулицях, у кафе і магазинах, на ділових зустрічах, за кухонними й ресторанними столами —  ба навіть просто дорогою з міста до міста, від села до села. Її видно з реакції країни на гучні події та зі взаємодії окремих людей із місцевими громадами».

Що важить українцям?

Для українців надзвичайно важливою цінністю є свобода. Свобода дається нам дорогою ціною і нам досі її на всіх рівнях так бракує, що, як пише Мандіп Рай, вона стала нашою національною місією. Нам дійсно є ще над чим працювати в цьому напрямку. Адже наразі Україна посідає аж 97 місце в індексі свободи преси та 127 місце в рейтингу економічних свобод. Але йдеться не лише про це: маємо ще плекати в собі, у своїх дітях, своїх працівниках внутрішню свободу: свободу від упереджень і стереотипів, хибних канонів, неактуальних парадигм мислення. Блаженніший Гузар казав: «люди мають зрости у свободі».

Ми у One Philosophy провели спільно з Gradus наприкінці квітня цього року дослідження, яке на жаль демонструє, що кожен другий українець вважає, що нам передусім треба розвивати людяність. Ще 43,9% українців зазначили, що їм бракує поваги в щоденній взаємодії. У корені нестачі і людяності, і поваги одне до одного часто лежить якраз знецінення життя іншої людини в порівнянні з нашим власним, несприйняття інших, як рівноцінних до себе.

За даними Світового дослідження цінностей 2020 в Україні, українці вважають, що в дітей передусім треба виховувати працелюбність. Кожен другий вважає, що треба плекати гарні манери, а також рішучість / наполегливість. Такі риси як незалежність та слухняність назвав кожний третій з опитаних. Найменш важливими виявилися такі якості як безкорисливість, релігійність та уява, які обрали відповідно 15,8%, 14,9% та 12,1%.

Ці дані мені видаються цікавими, тому що гарні манери й наполегливість (особливо, якщо за будь-яку ціну) — це не ті цінності, які зроблять якість життя в Україні кращою.

Які ж цінності потрібні для майбутнього?

Цінності — як м’язи, вони наростають з практикою. Питання в тому — які цінності варто плекати? І як це робити?

Життєстійкими є ті люди, організації та спільноти, які усвідомлюють, ким вони є і про що. Саме цінності — ключ до наших мрій і прагнень… Наші рішення, дії, стосунки з іншими —  це лише відображення наших засадничих цінностей.

Коли людина діє з позиції своїх цінностей, вона може швидше ухвалювати важливі рішення та втілювати своє покликання. Головне — якомога раніше зробити важливу справу й усвідомити власні цінності.

Коли організація діє з позиції спільних цінностей, а не з позиції просто прибутку, це мотивує працівників і усіх зацікавлених сторін на значно вищому рівні. Коли держава діє з позиції спільних цінностей, то не запропонує, навіть якщо політика когось із її партнерів видається в якийсь момент зрадою, кидання в обійми до режиму країни, котра є полярною до цінностей, які є важливими для власних громадян.

Читайте також: Нет слова – нет проблем. Так решили в Туркмении и... запретили упоминания о коронавирусе

Спільні цінності допомагають ставити більші цілі, вони стають узгодженими та гармонійними, мають вищий сенс і їх легше доносити. Мандіп Рай описала підприємливість як фундаментальну цінність для США, відкритість для Канади, співпрацю для Швеції, рівність — для Данії. А тепер уявімо собі світ, у якому цінності усвідомлено доповнюються. Можливо, якщо у США до їхньої підприємливості додати рівність і співпрацю, вийде велика заможня і щаслива Скандинавія. А якщо українське прагнення до свободи додати співпрацю чи взаємну повагу і відповідальність, ми отримаємо рай на Землі? Мені здається, точно варто спробувати.

Переконана, що Україні потрібна національна вправа з відстоювання як ключової цінності свободи, так і визнання важливими та плекання тих цінностей, які дають можливість збільшувати цінність життя людини в Україні. Адже майбутнє світу оптимістично можна уявити лише, якщо ми сприймемо й поставимо у фокус такі цінності, як людяність, емпатію, рівність, свободу, гідність, співпрацю, взаємну відповідальність.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube