Спершу хочу нагадати одну історію, яку в сьогоднішній Росії провладні історики хочуть перевернути з ніг на голову та сфальшувати реальний стан тодішніх справ. Ідеться про голод 1921–1922 років у Російській Федерації (голод був і в радянській Україні, але то інша історія). Виявляється, винні в ньому були головним чином погодні умови, а вже у другу чи третю чергу – політика більшовицької влади, яка перед тим нещадно вигрібала в селян майже все збіжжя, яке тільки знаходила, та позбавляла землеробів стимулів вирощувати більші врожаї, бо ж якщо більше вкладеш праці й більше збереш, то більше й заберуть, ще й у куркулі запишуть – із позбавленням усіх і без того невеликих прав.

Так от, зіштовхнувшись із масштабним голодом (від якого досі не підраховано, скільки померло мільйонів людей), більшовицьке керівництво однією рукою дозволило створити недержавні організації задля збирання коштів на допомогу голодюкам, передусім за кордоном, а другою рукою почало всіляко безчестити ці організації у всіх мас-медіа та "пресувати" їх. У підсумку жадана допомога з-за кордону почала надходити, й у великих масштабах, а лідерів цих організацій невдовзі заарештували й навіть хотіли розстріляти, потім "змилувалися" – і кого виштовхали за кордон, кого відправили в заслання до Сибіру та Середньої Азії.

У нинішній Росії більшовицькі традиції збережені та примножені, що наочно проявило себе в боротьбі з пандемією COVID-19, де влада прагне не стільки подолати поширення вірусу, скільки знищити ті громадські організації, які прагнуть допомогти медикам і домогтися правдивої інформації про рівень захворюваності й ефективність бюджетних витрат на боротьбу з пандемією. Як на лихо, складається враження, що ці традиції діють не лише в Росії…

Читайте також: Дилема Степанова: МОЗ звинувачують у намаганні повернути схеми в медзакупівлі

Із більшості регіонів України надходить не надто втішна інформація: реальне забезпечення лікарень і медперсоналу засобами захисту й елементарними речами (скажімо, якісним харчуванням для хворих на COVID-19) далеке від бравих офіційних цифр. А водночас місцева влада та керівництво лікарень відмовляється від допомоги, яку пропонують волонтери, або бере її тишком-нишком. Off the record, як то кажуть, деякі лікарі розповідають, що їм суворо заборонено говорити про нестачу тих чи інших потрібних речей.

От і складається ситуація, яку координаторка системи RAZOMua із регіонів Юлія Гончарова, досвідчена – із 2014 року – волонтерка, характеризує так: "Лікарі переважно мовчать, чиновники запевняють, що лікарні й медики всім забезпечені. А ми продовжуємо їх підтримувати, хоч дехто з моїх волонтерів питає, чому має допомагати медикам, які мовчать про потреби…" А десять львівських волонтерських організацій не випадково 23 квітня звернулися до міської та обласної влади з вимогою прозорості щодо забезпечення лікарів і лікарень та витрати коштів. Вони констатують:с"За даними активістів, інформація різних органів влади та закладів охорони здоров’я про актуальні потреби відрізняється, лікарі та пацієнти щоденно скаржаться на недостатнє забезпечення лікарень усім необхідним".

Врешті психолог й активіст Ростислав Прокоп’юк, який живе та працює в Чехії, наголошує: "Взагалі останнім часом і без карантину стало важче допомагати, бо в Україні чинять дедалі більший тиск на волонтерів. Я чую від своїх партнерів в Україні, що від них не хочуть приймати допомогу або потиху її беруть, але попереджають: ніде про це не казати. Але ті, хто допомагали, продовжують допомагати, просто це стає складніше робити". Ось так.

А на додачу закон, покликаний боротися з нелегальним відмиванням коштів, відтепер дозволяє переказ коштів готівкою та поповнення карткових рахунків у межах України в сумі, що є меншою ніж 5000 гривень без марудної процедури ідентифікації того, хто цей переказ робить. "Це буде дуже велика проблема для нас, бо мені будь-якої миті можуть заморозити мою благодійну волонтерську картку, якщо хтось перекаже на неї більше, ніж 5000 гривень", – каже в інтерв’ю "Радіо Свобода" засновниця волонтерської сотні "Доброволя" Наталія Воронкова, що допомагає захисникам України.

Читайте також: "Здебільшого дебіли": головний санітарний лікар дав промовисту характеристику собі та владі

За її словами, після того, як влада обмежила волонтерам, які працюють в українських шпиталях, можливість надавати матеріальну допомогу, тепер обмежуються і фінансові можливості збирати кошти на таку допомогу. А при цьому потреба в допомозі не зникла, наголошує вона – поранені та хворі бійці у шпиталях далі потребують і якісного харчування, й одягу, і препаратів, яких державні служби неспроможні для них купити. Так що не лише у протидії пандемії COVID-19 влада України діє по-більшовицькому…

Звісно, є в Україні такі регіони та міста, де намагаються діяти інакше, по-цивілізованому. Проте, схоже, що здебільшого влада наслідує російських колег. А те, що коїться в Росії, жахає – рекомендую знайти в інтернеті "Код доступу" від 25 квітня Юлії Латиніної та почитати або послухати сказане нею. Про катастрофічну нестачу засобів індивідуального захисту (багато де спеціальних захисних комбінезонів немає навіть у реаніматологів!) і не менш катастрофічну заборону головних лікарів і місцевої влади публічно про це говорити та звертатися за допомогою до громадських організацій і брати допомогу, якщо її пропонують.

А на додачу місцеві органи влади та головні лікарі приховують випадки COVID-19 серед медперсоналу, бо ж тоді лікарні ці закриють на карантин, що призведе до фінансових втрат і потреби шукати якісь інші форми медичного обслуговування населення. У підсумку, каже Латиніна, "лікарні стають хабами інфекції та заражають і лікарів, і пацієнтів".

Що ж, дещо, схоже, у нас уже перейняли, хоча й без переслідувань (поки що?) волонтерів, інше, тобто приховування COVID-19 серед медперсоналу, дуже сподіваюся, не перейматимуть ніколи. Бо ж Україна – не Росія, чи не так? Це там владні структури, і далеко не лише вони, успадкували найгірші більшовицькі традиції, а в нас хіба що нікчемні малороси мавпуватимуть їх.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube