Чи можуть європейськівболівальники, особливо ті, які приїхалиіз країн «загального добробуту», відчутиінший присмак, анахронічний присмак90-х, який так яскраво виражений в нашійкраїні?

Євро-2012 проходить злегким присмаком політичного скандалу.Досить відчутним, щоб всі, хто хотіввисловити свій протест проти політикиЯнуковича, залишилися задоволенимисобою, і досить легким, щоб не зіпсуватинастрою тим, хто просто хоче подивитисяфутбол. Багато європейських політиківвибрало перший варіант. А от деяківболівальники з Європи зуміли балансуватина межі, розгулюючи по вулицях ізфутболками з вимогами звільнити ЮліюТимошенко.

Чи будуть вони здивовані,чи помітять в принципі, наскільки малопідтримки зустріне їхня солідарністьз боку звичайних українців? Як показуютьдані моніторингу Центру дослідженнясуспільства, хоч акції на підтримкуТимошенко відбуваються із завидноюрегулярністю (з початку року таких булобільше 60), кількість їх учасників рідкоперевищує дві сотні людей. Не так вже йбагато, зважаючи на роль основноїопозиції до влади, яку хоче взяти насебе партія Тимошенко.

Європейський ажіотаждовкола особи екс-прем’єра після їїголодного страйку та заяв про побиттяне викликає подиву. Права людини – штукасерйозна і Захід натренований, щобреагувати на їх порушення належнимчином. Тортури, нелюдське поводження,приниження гідності – ці конвенційніформулювання (особливо якщо їх піднестиналежним чином) викликають у європейцівхвилю обурення, змушують вдаватися дополітичної реакції, додати до смакуЄвро легкий присмак політичного скандалу.Зрештою, права людини – це так сучасно,якщо не сказати – модно.

А от чи можуть європейськівболівальники, особливо ті, які приїхалиіз країн «загального добробуту», відчутиінший присмак, анахронічний присмак90-х, який так яскраво виражений в нашійкраїні?

Можливість відчутийого європейці мали, зокрема, 9 червня,коли харківську фан-зонупікетувалипрацівники заводу імені Шевченка іМалишева, до яких приєдналися працівники«Міськелектротрансу». Люди по кількамісяців (а на заводі імені Шевченка –більше року) не отримують заробленіними гроші. Таке очевидне порушеннязаконів теж, швидше за все, викличеінтуїтивне обурення у кожного громадянинаєвропейської країни, де буква законувартує трохи більше, ніж у нас. Але чизможе він ЗРОЗУМІТИ? Як це – жити вринковій економіці і не мати грошей?

Це частково можемозрозуміти ми. Багато хто з нас, хто щепам’ятає 90-і. Кому «пощастило», як мені,народитися у робітничій сім’ї в роки,коли перехід до ринкової економіки ледьне знищив як ринок, так і економіку вцілому.

Обоє моїх батьківпрацювали на хімічному підприємстві узахідноукраїнському районному центріКалуші – вони не бачили грошей місяцями.Більш-менш достойне існування намзабезпечило село. Там, у родичів, мибрали більшість продуктів харчування.Одяг перешивався зі старого, а одногоразу в те ж таки село приїхала гуманітарнадопомога з Заходу. Махровий халат, якийбув у одному із ящиків допомоги, досівисить у ванні батьків. Щодня на кількагодин виключали світло. А холодна водав принципі була лише кілька годин надобу. До сьомого поверху, на якому мимешкали, вона часто доходила вже тонкимструменем. Із того часу у моєї мамизалишилась невротична схильність доекономії та народної медицини, а в мене– ніжна любов до гарячого душу – розкоші,якої я не знала до студентських років.

Тому я, як і багатоукраїнців, частково можу зрозумітиробітників, які пікетували харківськуфан-зону. Але лише частково. Бо в 90-х такжило багато людей, які поступовопристосувалися до агонії економіки«перехідного періоду», навчилисявзаємодіяти між собою так, щоб вижити.Сучасні робітники, які місяцями неотримують заробітну платню, почуваютьсявже інакше. Для них продукти харчування,ліки, одяг – все стає ще менш доступним,ніж було в 90-х. Адже тоді бартер бувзвичним механізмом отримання майжебудь-яких товарів і послуг, а зараз майжевсе купується за гроші, яких у них немає.Мені важко уявити їх побут, що вже казатипро європейських вболівальників, якіможуть собі дозволити потратити чималігроші на дорогу та квитки на футбольнийчемпіонат.

Мені важко уявити,наскільки приниженою почуваєтьсялюдина, яка живе в сучасній Україні безгрошей, хоча чесно заробила їх своєюпрацею. А таких людей чимало. Аналізпротестів найманих працівників, якийя робила для річного звіту Центру,показує, що в 2011 році відбувся 81 протест,на якому працівники вимагали виплатизаборгованості (що становить 35% всіхпротестів найманих працівників). Зпочатку 2012 року протестів з такимивимогами було вже 46. Всі ці люди зновуі знову переживають свої особисті 90-і,при цьому залишені сам на сам із реальністюпериферійного капіталізму, де платититреба навіть тоді, коли платити начебтой не треба.

Євро пройде, осівшитонким шаром купюр у кишенях чиновників.Європа поїде на Захід і можливо будевід нас ще далі, ніж була до цього. Аджедо стандартів життя європейських країн"загального добробуту" наближаютьне футбольні чемпіонати. І нічого незміниться, поки для значної частиниукраїнських громадян реальність 90-хбуде чимось більшим, ніж просто спогадом.