Однією з найбільш обговорюваних тем останніх днів стало звернення депутатів Держдуми Росії до Путіна із закликом визнати свої ж окупаційні адміністрації в так званих "ЛНР" та "ДНР".

Голосування російської Держдуми — це дія в уявному метавсесвіті, де Путін – головний супергерой. Зараз і Україні, і нашим міжнародним партнерам важливо не "підключатися" до цих провокацій, а послідовно відстоювати наш суверенітет та територіальну цілісність, пише у своєму блозі для НВ голова Центру спільних дій, колишній віце-прем'єр України з питань європейської інтеграції Олег Рибачук, інформує UAINFO.org.

Однією з найбільш обговорюваних тем останніх днів стало звернення депутатів Держдуми Росії до свого президента. Вони закликали визнати свої ж окупаційні адміністрації в так званих "ЛНР" та "ДНР" "незалежними республіками". Не виникає сумнівів, що все це — спланована історія, яка найбільш вигідна самому Володимиру Путіну.

Після такого пасу самому собі в Путіна відкривається кілька варіантів дій. Перший — вимагати від України швидкого виконання Мінських домовленостей на умовах Кремля в обмін на невизнання незалежності ОРДЛО. Але виконання Мінська на умовах росіян дасть Путіну і його оточенню суттєві важелі впливу для подальшої дестабілізації всієї України.

У той же час громадяни України негативно налаштовані щодо імплементації Мінська й чітко розуміють, що ці процеси гальмуються саме Кремлем. За таких обставин російський диктатор може рухатися альтернативним сценарієм — визнання незалежності окремих районів Донеччини і Луганщини. Як наслідок, російські війська за таких умов припинять маскуватися і займуть ці території для підтримки новостворених квазіреспублік.

Читайте також: Україна, Британія та Польща створюють альянс: спільна декларація  

Безперечно, вся ця історія відбувається у вигаданій російськими елітами бульбашці, яка вже давно втратила будь-який зв’язок із реальністю. Для кремлівської верхівки не існує ні міжнародного права, ні власних зобов’язань, які закріплені в офіційних документах. Що вже казати про права людини та цінність людського життя. Навіть власні співгромадяни для оточення Путіна і для нього самого є лише розмінною монетою, а про демократію в цій країні, як відомо, не йдеться.

Однак залишається головне для нас питання: як зупинити Путіна? Що ми як держава можемо для цього зробити?

Очевидно, що дипломатичний тиск на диктатора не дає очікуваних результатів, оскільки важко досягати спільної мови, коли голова російського МЗС називає все це розмовами «німого з глухим». Закордонні гості приїжджають до Москви, сідають за довжелезний стіл, і Путін отримує честь вилити частинку свого уявного світу в реальність лідерів демократичних країн.

Як на мене, є лише один спосіб зробити Путіна і його оточення менш нахабними. Це — якнайстрогіші санкції, припинення ведення бізнесу і конфіскація майна закордоном усіх, хто, як і Путін, підтримує міжнародний тероризм. Так, це може вплинути на економіку демократичних країн. Але ж поступки диктатору впливають на економіку й демократію ще більше, і світ мусить це зрозуміти, поки не стало запізно.

Читайте також: Росія намагється сфабрикувати приводи для вторгнення в Україну, – Елізабет Трасс 

Зі свого боку Україна зробила значні кроки для того, щоб твердо стояти на позиціях непорушності нашого суверенітету та територіальної цілісності. На рівні законів Україна давно визнала очевидне: жодних сепаратистів, «громадянської війни» та вигаданого в Москві «внутрішньоукраїнського конфлікту» немає. Натомість, точно є і збройна агресія Російської Федерації, й окупація частини нашої держави, й окупаційні війська та окупаційні адміністрації на нашій території.

Ми не раз інформували світову спільноту про нові хвилі російської агресії. Найсвіжіша новина — сьогоднішній обстріл Станиці Луганської. Однак не весь демократичний світ готовий назвати речі своїми іменами. Частина наших партнерів продовжує повторювати мантру про безальтернативність Мінських угод. Хоча, як показує практика, вони аж ніяк не відновлюють нашого суверенітету. Навпаки, Мінськ — це спосіб змусити жертву вийти заміж за агресора. За сім років від підписання «другого Мінська» абсолютна більшість українців переконана в небезпеці подальшої його імплементації.

Читайте також: У РФ все готово для масштабного вторжения в Украину – глава МИД Франции 

Є ще й «домашня робота», яку нам потрібно продовжувати: розвивати й оснащувати наші збройні сили, виділяючи для цього достатньо фінансування, розбудовувати інституції, впроваджувати практики доброго врядування на всіх рівнях, розвивати спроможність органів місцевого самоврядування, інвестувати в освіту та культуру, продовжувати курс на енергетичну незалежність, боротися з корупцією та монополіями. Роботи багато, але вона точно потрібна не тільки для українського завтра, але і для нашого сьогодні. Адже так нам буде легше долати тривогу, яку кремлівський диктатор намагається посіяти в наших умах і серцях.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube