Невміння Володимира Путіна визнавати власні помилки здатне продовжити війну Росії проти України на невизначений термін

Помилки. Хто у своєму житті не припускався помилок. Адже, як відомо: не помиляється лише той, хто нічого не робить. Але це, мабуть, не стосується Володимира Путіна та його армії. Все, що вони роблять, це фатальна, трагічна, непробачна помилка. Цілковита система помилок. Помилка помилки, помилка на помилці, пише Іван Верстюк для НВ, інформує UAINFO.org.

Тільки за добу, 28 березня, намагаючись атакувати Київ, у небі північної України знищено 8 літаків, 3 гвинтокрили, 4 безпілотники та 2 керовані ракети, за даними ЗСУ. В інші часи цього арсеналу вистачило б, мабуть, щоб відвоювати у Молдови територію завбільшки ще з одним Придністров'ям.

Самовпевненість Путіна зіграла з ним злий жарт. Він вважав за потрібне ігнорувати будь-які рекомендації щодо важливості спроб вийти з війни вже зараз з боку дипломатів, яким раніше вдавалося знаходити з росіянином № 1 спільну мову. Наприклад, умів із ним знаходити спільну мову фінський президент Саулі Ніїністе.

«Диктатор» — це слово увійде в історію. Сподіватимемося, 2022-го воно стане словом року Оксфордського словника, який веде літопис світового лексикону, видаючи своєрідні призи найзнаковішим словам.

Читайте також: У Путіна вже шкодують, що почали війну проти України – російський опозиціонер 

Путін зумів наповнити слово «диктатор» новим сенсом. Якщо раніше його характеристики варіювалися від «президент РФ» до «авторитарного правителя», то зараз він уже не просто диктатор, а божевільний, а це ще гірше. На кожного диктатора в середньому припадає по дві-три революції або повстання, які їх бодай трохи отверезляють, а божевільних переважно виправляє весь той символічний процес, про який написано в Одкровенні Іоанна Богослова.

Але зараз не будемо про релігію. Україні треба зрозуміти, як діяти в умовах, коли Путін зовсім з глузду з'їхав у своєму бажанні поставити російський прапор чи то в Києві, чи то в Харкові, чи то в Бердянську або в Маріуполі.

Ми вже бачимо, що відбувається спроба формування проросійських «народних республік» у деяких українських регіонах. Світлини призовників із донбаських псевдореспублік показують, з яким низьким моральним духом вони їдуть на передову, щоб воювати з Україною та її армією.

Російська армія показує себе в Україні з найгіршого боку. Забуті й офіцерська честь, і солдатський обов’язок, і бодай примітивний гуманізм.

Генпрокуратура вже підготувала перший позов про зґвалтування російським солдатом української жінки. Кількість загиблих українських дітей просто жахає. Неготовність російських генералів припинити віддавати злочинні накази про нові наступальні операції разом із бажанням позувати для фотокамер із лікарень, де лікуються поранені російські солдати, створює їм імідж провідників терористичної організації ІДІЛ.

Це ж треба було настільки недооцінити українську армію, щоб ось уже більше місяця сподіватися пробити оборону то з південного сходу, то з півночі, то з північного сходу, де дуже добре себе показує територіальна оборона Чернігова, Сум та Охтирки, а тростинецька контратака української армії у виконанні окремої механізованої бригади № 93 «Холодний Яр» гідна увійти в історію.

Дедалі більше свідчень про те, що в Україні розпочинається партизанський спротив проти окупантів. Про це, зокрема, заявив Юрій Бова, мер Тростянця у Сумській області. Лісиста та гірська місцевість дуже вдало підходять для партизанської боротьби проти російської армії та російських ДРГ у північній та західній Україні. Наявність зелених зон в інших українських регіонах може забезпечити ефективність партизанських методів і там.

Північна Україна знає і пам’ятає технології партизанської війни з 1940-х, які дозволяли при видимій чисельній перевагі противника завдавати йому тяжких втрат. Та й самі росіяни мають розуміти, що партизанський рух — це не просто серйозна військова загроза для них, а й свідчення дуже високого рівня солідарності українського суспільства, яке й коктейлями Молотова вміє користуватися та підривати логістичні канали московицько-фашистської армії.

Читайте також: РФ на переговорах больше не требует "денацификации" Украины - Financial Times  

До речі, вогнева робота партизанів із логістики супротивника актуальна як ніколи. Іракська армія активно використовувала методи підриву логістичних караванів американських збройних сил 2003-го. Так, іракці, побачивши караван американських вантажівок з провізією та боєприпасами, підривали першу та останню вантажівку в колоні, зупиняючи її повністю.

Для таких методів не треба навіть роздавати партизанам джавеліни — коктейлі Молотова можуть стати гідним інструментом для такої тактики.

Але партизани — вимушений захід з боку України. Звісно, оборонну операцію та її ключові місії мають виконувати професіонали. У цьому контексті дуже добре, що до ЗСУ та іноземного легіону її територіальної оборони долучилися ветерани західних армій.

Так, за даними британського журналіста Нолана Петерсона, американські та грузинські ветерани, які увійшли до складу київської місцевої територіальної оборони під егідою ЗСУ, добре показують себе в бойових умовах Київської області і зуміли взяти 28 березня під контроль село Рудницьке, де їх появі дуже зраділи.

Російське військове командування явно не очікувало таких жвавих зусиль з боку української територіальної оборони, тому кинуло проти них найменш боєздатні частини своєї армії.

Щодо ПВК Вагнера, про появу якої повідомляла американська газета New York Times, то й вона себе ніяк не виявила у бойовому аспекиті. Маючи хороші зарплати, учасники цього військового формування викликають радше заздрість з боку російських солдатів та офіцерів, які, своєю чергою, страждають від традицій «дідівщини» у своїй армії. Ні міністр оборони Сергій Шойгу, ні командувач збройних сил РФ Валерій Герасимов не змогли припинити «дідівщину» серед своїх військовослужбовців.

В умовах війни «дідівщина» особливо небезпечна, адже рано чи пізно виникає вибір про те, кого посилати на операцію з мінімальними шансами на успіх. І ось «діди» схильні послати на таку бійню молодь за принципом «нехай набираються досвіду», хоча насправді у цих самих «дідах» просто працює інстинкт самозбереження.

Хочеться сподіватися, що цей інстинкт все ще живий у російських генералах — і вони вже найближчим часом наказуватимуть припинити планування нових наступальних операцій та призупинити бойові дії проти України, її міст і сіл.

Президент Володимир Зеленський в одному зі своїх свіжих інтерв'ю згадував, що Україна може розглянути запит Росії щодо виведення своїх військовослужбовців із суверенної, міжнародно визнаної території української держави. Тепер слово за Путіним.

Втім, очікувати на милість з боку Путіна не доводиться. Він припустився стільки помилок, що усвідомити їх усі триватиме, напевно, занадто довго у лідера Кремля. Та й взагалі, людина часто-густо буває слабкою, просто за своєю природою: що більше вона помиляється, то більше їй хочеться вдавати, що помилок насправді не допущено. Що все насправді «йде за планом». Що й жертв менше, і військових злочинів немає.

Якими б не були подальші дії Путіна, і хоч би якими були його наступні помилки, приготування до святкування дня перемоги, якщо такі є, українцям варто відкласти на пізніший термін. Та й взагалі, який може бути день перемоги у війні, коли загинули діти. Ця війна може мати лише мирний кінець, який настане після виведення російських військ з України під пресингом ЗСУ, які ефективно проводять свою оборонну операцію.

Навіть загибель однієї єдиної дитини — настільки масштабна втрата, що згадувати історію російської війни проти України ми будемо тільки в мінорній тональності.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube