Для мене не стало несподіванкою відновлення бойових дій між Вірменією та Азербайджаном. Бо це було прогнозовано. Чому?

Ми бачимо два важливих треки — як працює на Південному Кавказі дипломатія, пише  директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос для НВ, інформує  UAINFO.org.

Перший трек — те, що було пов’язано з переговорами, які автоматично вилилися у підписання угоди 9−10 листопада 2020 року після поразки Вірменії.

Цю угоду по-різному трактують азербайджанці й вірмени. Азербайджан вважає, що виграв у війні. Відповідно, Вірменія має зважати на ці обставини і шукати миру на азербайджанських умовах. Вірмени ж думають, що вони зробили паузу і за певний час готові будуть відновити змагання за Арцах (Нагірний Карабах), лише трошки посилять армію, покращать економіку. Ось такі стратегії двох країн.

Вони виливаються у те, що Азербайджан намагається максимально швидко вирішити питання Карабаху, та і взагалі увесь комплекс питань, тому що там присутні питання коридорів (Лачинського), статусу, кордонів. А Вірменія хоче затягнути все це на невизначений термін. Ключем до цього є російська присутність на азербайджанській землі. Азербайджан хоче позбутися цієї присутності і легітимним приводом для того, щоб послати росіян вслід за російським кораблем, буде укладання мирної угоди з Вірменією.

Читайте також: Фурса: Азербайджанській ніж Ердогана у спину Путіна

Це означає, що мирна угода має бути укладена на азербайджанських принципах. Відповідно, Вірменія цього не хоче. Тобто, всі говорять про мир, про укладання мирної угоди, але одна країна наполягає, а інша — затягує. Розрахунок вірмен на те, що вони можуть відновити свою армію, посилити її і в майбутньому відбити території зараз розвінчуються ударами азербайджанської армії по військовим об'єктам, що вже практично знищені. І Азербайджан демонструє, що він спроможний нав’язати, в тому числі, і військовим шляхом, свою волю. В багатьох азербайджанських пабліках ця стратегія називається «примус до миру». З точки зору Вірменії, союзника Росії — країни, яка застосовувала цю стратегію дуже часто щодо інших країн, це звучить принизливо або з величезним стьобом.

А паралельно існує ще один трек — це міжнародні домовленості, Європа, яка теж хоче бути посередником і отримати певні політичні дивіденди від досягнення миру на Південному Кавказі. Є ще Туреччина, яка демонструє свою повну підтримку Азербайджану і також намагається запропонувати вірменам своє посередництво, що забезпечить вірменам безпеку в нових геополітичних умовах, але вірмени поки до цього не готові. Бо там дуже багато антитюркських наративів, що вбудовані в їхню ідентичність. Тому це дуже складно собі уявити.

Є активна позиція Спюрку — вірменської діаспори, яка намагається мобілізувати своїх прихильників і політиків, в першу чергу, у Франції та США. Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян разом з Москвою так само намагається цю ситуацію врегулювати. Але обставини такі, що дуже сильно вони не можуть втрутитися, серйозно зіграти на цьому полі. Неможливо навіть запровадити санкції проти Азербайджану, бо це зараз дуже важлива країна для Європи з точки зору енергетики і багато чого іншого.

Читайте також: Ердоган в питанні України водить Путіна, як козу по колу, – експерт

Тобто виникла унікальна можливість для Азербайджану, використовуючи наступальну стратегію, вирішити це питання до 2025 року і позбутися назавжди росіян.

Чому до 2025 року? Бо угода, підписана 9−10 листопада 2020 року, на п’ять років, і якщо не буде пролонгована, то вона припиняє своє існування. Мається на увазі, що російські так звані миротворці повинні полишити територію Азербайджану, якщо той 2025 року скаже, що ця угода не буде пролонгована. Я розцінюю стратегію Азербайджану як доволі успішну.

Деякі експерти казали, що 5 серпня у Сочі на зустрічі з президентом Туреччини Путін «здав із тельбухами» свого союзника по ОДКБ Вірменію. Річ не у тому, що «здав». Просто більшості країн на пострадянському просторі треба забути про Росію як про союзника. І вже зараз шукати інших союзників й інші рятувальні жилети, і бажано, декілька памперсів на додачу. Жартівливо так кажу про памперси, але якщо серйозно, то про це потрібно думати більшості пострадянських країн Центральної Азії. А Білорусі в першу чергу. Там мають постійно ходити в памперсах.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube