Москва не перестає бажати перемоги, але не знає, як її досягти. Усі методи гібридної війни, яка були задіяні Кремлем в минулі роки, сьогодні не працюють. А нових у Росії нема. Тому Путін біснується і вже не приховує, що займається відвертим тероризмом та геноцидом українського народу.

Якщо в найближчі місяці на фронтах війни збережеться тенденція вересня-жовтня 2022 року, ми зможемо говорити про закінчення війни приблизно у травні-червні 2023 року. Не можна виключати і варіанту більш швидкого кінця війни, але виключно у випадку усунення Путіна від влади його ж оточенням. І це не просто бажання більшості українців. Про це свідчать фактори об'єктивної реальності, які потрібно враховувати, коли ми говоримо не тільки про закінчення війни, але й про перемогу в ній України, пише для НВ письменник, політичний аналітик, кандидат політичних наук Сергій Постоловський, інформує UAINFO.org.

Починаючи з 10 жовтня, українці зазнають масштабного збільшення кількості ракетних ударів ворога. Висока інтенсивність таких ударів говорить про наступне.

По-перше, це є свідченням неспроможності армії Росії досягати стратегічних успіхів в наземних операціях, а тому вище військово-політичне керівництво окупанта прийняло рішення про нанесення масованих ракетних ударів з метою пошкодження критичної інфраструктури України і залякування цивільного населення. Але росіяни не врахували того, що такі удари прискорять надання нам систем ППО нашими партнерами, а в українців така тактика викликає не страх та бажання швидкого миру, а лють і бажання дійти до Москви. Вкотре бачимо неспроможність росіян об'єктивно аналізувати психотип українців, що вказує на їхнє небажання зрозуміти просту істину: ми з ними не один народ.

Читайте також: Екс-заступник генсека НАТО спрогнозував, скільки ще триватиме війна після поразки РФ під Харковом  

По-друге, при збереження інтенсивності ракетних ударів, яку ми спостерігали з 10 по 16 жовтня, в найближчі 30−40 днів, Росія постане перед проблемою реального дефіциту ракет. Звісно, що ракети у ворога ще є. Але вони мають здатність закінчуватися. Без потрібних імпортних комплектуючих, ці ракети не зможуть підійматися в повітря, летіти та досягати цілей.

Нещодавні повідомлення Вашингтон Пост про те, що Іран має наміри передати Росії балістичні ракети «земля-земля» Fateh-110 і Zolfaghar є неприємними для нас, але вони не свідчать про перемогу Росії. Такі ракети можуть вражати цілі на відстані 300 і 700 км, що вказує на неспроможність іранських ракет накривати усю територію України. З іншого боку, маємо розуміти, що у разі появи таких ракет на озброєнні окупанта, з високою ймовірністю черговий Рамштайн ухвалить рішення надати Україні значно кращі аналоги іранським ракетам.

Іншим чинником, який потрібно враховувати, коли ми говоримо про закінчення війни, є однозначні успіхи ЗСУ на фронтах східної та південної України. Росія наглядно демонструє, що вона неспроможна залишати за собою окуповані нею території Харківської, Херсонської, Запорізької областей. Чим більше буде успіхів України «на землі», тим більш біснуватою ставатиме Росія «в небі» і тим частіше лунатимуть погрози ядерною зброєю. Проте, не зважаючи на усі дії Росії, Україна здатна повернути окуповані території Півдня і часткового Донбасу до весни 2023 року.

Також варто зважати на фактор нестачі офіцерів середньої ланки у армії Росії. Мова — про лейтенантів, старших лейтенантів, капітанів та майорів, тобто тих, хто безпосередньо веде солдатів у бій. Росія може посилати на фронт вчорашніх випускників військових училищ, офіцерів запасу, які закінчили військові кафедри, але все це будуть люди без бойового досвіду. Тому якість їхнього командування залишатиметься на досить низькому рівні.

Читайте також: Арестович: Путінський режим перебуває у ситуації, що у шахах називається цугцванг. Тепер ми їх граємо. І ми їх зробимо

Фактором зламу Росії як сильної у військовому сенсі держави є і мобілізація. Путін заявив, що мобілізація закінчиться за два тижні. До цього можна додати, що мобілізовані теж закінчаться, але за 2−3 місяці. І тоді постане питання про нову мобілізацію. А коли постане таке питання, виросте ймовірність більш масштабних протестів по всій території країни-окупанта, тому що після першої хвилі мобілізації і хвилі вантажу-200, зросте кількість тих, хто не захоче гинути в Україні.

Чим більше проблем Росія зазнаватиме на полі бою, тим більшою буде конфліктність серед різних груп в оточенні Путіна. Вони почнуть їсти одне одного, а деякі шукати контактів з Заходом, аби вести перемовини про Росію без Путіна. До слова, з високою ймовірністю, такі перемовини йдуть вже сьогодні. Просто вони не афішуються.

Залишається ще чинник Республіки Білорусь. Звісно, Лукашенко здатний на все. Окрім одного — перемогти Україну при ймовірному наступі на нашу територію. Якщо і буде наступ білорусів та росіян з території Білорусі, то з високою ймовірністю, він станеться не раніше зими з огляду на непрохідність прикордонної території України для військ окупантів. І якщо такий наступ станеться, маємо розуміти, що справи Росії вельми кепські, тому що у кремлівського диктатора наразі залишились два вагомих фактори впливу на перебіг війни: білоруси та ядерна зброя.

Білоруси можуть піти у наступ, але отримають гідну відсіч. Крім того, Захід не буде пасивно спостерігати за такими діями Мінська, а надасть Україні і додаткову зброю, і, ймовірно, живу силу у вигляді миротворців.

Чим слабшою ставатиме Росія, тим далі від неї будуть Китай та Індія. Європа зможе пережити зиму без російських енергоносіїв, що дасть їй розуміння про можливість жити без огляду на дику Москву, яка стільки років шантажувала європейців нафтою та газом.

Що стосується Ірану, наразі ніхто не може сказати з цілковитою впевненістю, чим закінчаться протести в цій країні. А тому Ірану краще розбиратися у власному домі, а не допомагати сумнівним союзникам нищити дім незалежного, суверенного народу.

Наразі війна триває. Щодня гинуть наші воїни та прості люди. Проте, Україна не має іншого виходу, аніж битися до переможного кінця. І така перемога буде. Переконаний, що станеться вона не пізніше весни-літа наступного року.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube