Скандал довкола закупівель харчів Міноборони у воєнний час справедливо називають найнеприємнішим на фоні інших корупційних скандалів, котрі не спалахнули — вибухнули на початку року мов навмисне, один за одним. Проте оприлюднені факти, спроби викрутитися й зам`яти скандал із яйцями по 17 гривень за штуку і заява про закупівлю їх на вагу, кілограмами, що буквально підірвало й поплющило соцмережі, змусило мене взяти розкладну драбину, полізти на книжкову полицю і освіжити в пам`яті дуже подібні теми, пише у своэму блозі письменник Андрій Кокотюха, інформує UAINFO.org.

Найперше згадався звичайний завідуючий їдальнею американської льотної бази, двадцятисемирічний Майло Мандербадер. Він за короткий час зміг завдяки різноманітним, навіть часом найбожевільнішим корупційним схемам та оборудкам, створити на базі підпорядкованої йому їдальні трансконтинентальний харчовий синдикат. Перенаправивши і замкнувши на собі всі грошові потоки, призначені для харчових закупівель.

А почав — не смійтеся, — із закупки яєць. Майло купував їх на Мальті по 5 центів за штуку і домігся, аби мати в своєму розпорядженні бойові літаки для постачання яєць у режимі 24/7. Причому відразу перепродавав їх по 7 центів за штуку, лишаючи різницю продуктом. І хвалився: солдати і офіцери в його їдальні під його опікою їдять яйця безкоштовно тричі на день. Стартовий капітал, зароблений на мальтійських яйцях, Майло спрямовував на закупку для офіцерів телятини, свіжих качок, лобстерів, морозива, полуниць та артишоків.

Читайте також: Резніков визнав помилки у контракті щодо харчування ЗСУ – нардеп 

Своїх оборудок із закупами продовольства за рахунок платників податків Майло не приховував. Він ними пишався. Бо, по-перше, йому вдалося пов`язати всіх, включно з генералітетом, і кожен отримував свою частку. А по-друге, він щиро вважав себе патріотом. Адже кінцева мета харчового ланцюжка — нагодований під час війни солдат. Якщо для цього треба задіяти корупційні схеми — ці схеми називаються патріотичними, бо хабарі й відкати даються заради можливості вчасно нагодувати військових у воєнний період.

Майло Мандербадер — один із найбільш колоритних персонажів знаменитого антивоєнного роману американця Джозефа Геллера Пастка 22. Опублікований 1955 року, незабаром після завершення Корейської війни, твір описує не так Другу світову, як показує загальний абсурд війн. Де фронтове геройство незрозумілим, прикрим, ганебним чином уживається з тиловою корупцією. Яка зводиться до наживі на постачаннях, переважно — харчів. До речі, російський переклад, зроблений в середині 1960-тих, був наполовину цензурованим, а згодом роман узагалі потрапив під неофіційну заборону в мілітарному СРСР з його культом безглуздих воєн. Натомість український переклад, зроблений та виданий на початку 1980-тих, цензурних утисків не зазнав. Хоча й вийшов під назвою Пастка для дурнів.

Поруч із цим романом у мене інший, написаний на чверть століття раніше і в 1950-ті блискуче перекладений українською — Пригоди бравого вояка Швейка Ярослава Гашека. За іронією долі, вирішив цього року перечитати його і закінчив саме в переддень яєчного скандалу. Серед персонажів — фельдфебель-рахівник Ванек, відповідальний за постачання своєї маршової роти. Нагадаю, що йдеться про часи Першої світової, учасником якої був і сам Гашек. Тож припускаю: все описане в доволі реалістичній формі талановитий і пильний професійний журналіст бачив на власні очі. Тож не дивно, коли Ванек пояснює наївному Швейкові: пан полковник тільки в своїй фантазії уявляє, що на складі є консерви. Їх не було ніколи, каже далі Ванек.

Читайте також: Скандал в Міноборони через закупівлю продуктів військовим: у НАБУ розкрили подробиці 

І далі йдеться не лише про консерви, а про постачання продуктів до війська загалом. Рахівник чудово знає різницю між ціною, яку платить цісарська скарбниця, і реальною вартістю кожної одиниці продукції. Такої кількості консервів, що значилися в фінансових документах, не вироблялося фізично. Тому керівництво розраховує раціон, виходячи з наявності неіснуючої кількості продуктів. Результат: кожна рота дбає про себе сама.

Звісно, не варто порівнювати аж так буквально твір чеського автора, написаний після Першої світової, яка розвалила Австро-Угорську імперію, та роман американця, який теж був учасником війни, але вже іншої, Другої світової. І народився в країні, яка не розпадалася, як авторитарні імперії, а впевнено ставала на ноги й розвивала демократію. Спільне тут — корупція як прикра складова будь-якої війни. Можна пошукати ще прикладів у світовій літературі. Але всі вони так чи інакше будуть перегукуватися зі змістом українських новин останнього часу.

А для тих, хто переконаний — тут треба сильної сталінської руки, інакше діла не буде, є окремий приклад. Вже не з художньої літератури, а з реального життя: історія Миколи Павленка, уродженця Київщини. Коли 1928 року родину розкуркулили, він утік із підробленими документами, розчинився в російській глибинці і аж до 1941 року працював у різних будівельних організаціях. А 1941 року, будучи призваним до Червоної армії, Павленко примудрився втекти, кустарним способом виготовив печатку неіснуючої структури, видрукував за хабар бланки накладних, нарядів, договорів і влився в систему військово-будівельних частин Калінінського фронту.

Спершу з оборонного бюджету керований Павленком трест освоював мільйони на ремонт доріг, мостів та аеродромів, таке собі велике будівництво. Потім розширився й щільно сів на харчові поставки. У сталінському СРСР, де все було під контролем, ніхто нічого не помічав аж до 1952 року. Про воєнний період даних нема. Але в повоєнний Павленко долучився до великої відбудови. Й за чотири роки за підробленими документами уклав 64 угоди на загальну суму без малого 39 мільйонів рублів.

Ця історія могла б нас потішити: українець більше десяти років водив за носа радянську владу й безкарно, на законних підставах крав із награбованого комуністами бюджету. Який все одно використовувався не на користь країні й людям. Але є нюанс: зайти в корупційні схеми Павленкові допомогла його таємна співпраця з НКВД. Він писав доноси, тож на його незаконні оборудки до війни не звертали увагу. А як почалася війна — його приймали за свого, тож війна все списала.

Погана новина в тому, що за таким принципом жили, живуть і, на жаль, далі житимуть під час війн не так посадовці, як наближені до них. Реальні прототипи гашеківського Ванека, геллерівського Майло, аналоги слизького Павленка. Дуже хочеться, аби якщо не з реальних історій, то хоча б із літературної класики всі причетні і ті, хто впізнає себе чи знайомого, зробили висновки на користь перемоги. В тому числі - перемоги над корупцією у воєнний час.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube