Питання моделі припинення війни в Україні не можуть не цікавити міжнародних аналітиків. Від самого початку офіційний Київ наполягав на повній територіальній цілісності України відповідно до існуючих з 1991 року кордонів. Це означає, що всі тимчасово окуповані російською армією українські території, включно з Донбасом і Кримським півостровом, мають бути повернуті законному власнику – Українській державі.
Про це у своєиу блозі пише історик, дипломат Олександр Левченко, інформує UAINFO.org.
Все це відповідно до існуючих норм і принципів міжнародного права і положень численних міжнародних конвенцій, учасником яких є все міжнародне співтовариство, в тому числі і Російська Федерація. Тож це не якісь особливі вимоги Києва, а позиція чинного міжнародного права. Якщо хтось із Москви чи інших керівних центрів буде говорити про необхідність якихось поступок територій України Росії для припинення агресивної війни Російської Федерації, то вони просто грубо порушують існуючу систему міжнародних відносин.
Москва робить це відкрито з 2008 року, коли окупувала частину території Грузії, і досі, коли хоче захопити величезні території України, яка є засновницею ООН і поважним членом усіх впливових міжнародних інституцій. Таким чином, коли хтось із високопоставлених міжнародних політиків каже, що заради збереження миру на планеті він допустив би територіальну експансію Російської Федерації в бік сусідніх країн, то він або бреше, або не розуміє, що відверто заохочує Москву ще з агресії 2008 року, яка призвела до величезної війни у 2022 році, найбільшої після 1945 року. Відмова прийняти рішення про членство України та Грузії в НАТО на Бухарестському саміті 2008 року призвела не до зміцнення безпеки на європейському континенті, а до протистояння безпрецедентних масштабів.
За цим хибним кроком стояли канцлер Німеччини Меркель і президент Франції Саркозі, які разом зі своїми радниками (і це тепер дуже зрозуміло) перебували під величезним впливом Кремля. Цей крок був схожим із доленосними і трагічними рішеннями Мюнхенської безпекової конференції 1938 року, яка фактично дала зелене світло гітлерівській агресії проти всієї Європи. Сьогоднішній Гітлер – це Володимир Путін, який використав свій вплив на Берлін і Париж, щоб вони пішли шляхом пом’якшення політики щодо кремлівського агресора, як це було зроблено в 1938 році. Коли після війни в Грузії в 2008 році Москва рушила до Криму і Донбасу у 2014 році замість жорсткої військово-політичної реакції послідували лише слабкі санкції проти РФ і заяви з Вашингтону, Брюсселя та Берліна.
