Педагог, поведінковий терапевт запропонувала творчий підхід, який допомагає вчителям не вигоріти навіть у найскладніших умовах

За два роки війни 40 тисяч українських вчителів залишили професію, і ще стільки ж планують піти до 2030 року. Більше 30% педагогів відзначають емоційне виснаження, а 37% скаржаться на брак поваги до професії. Тільки 21% українців вважають професію вчителя престижною проти 53-64% у світі. Молодь уникає педагогічної кар'єри через низькі зарплати і байдужість батьків дітей.

Надзвичайно гостро ця проблема стоїть для педагогів, які працюють з дітьми з особливими освітніми потребами. Тут вигорання настає швидше: стандартні програми не працюють, результати приходять повільно, а батьки часто не розуміють, як підтримувати дитину вдома. Але є вчителі, які знаходять способи залишатися в професії. Один з таких прикладів – Анастасія Гладиш, випускниця Київського університету імені Бориса Грінченка, яка працює директором з освіти дитячого садка в Брукліні та сертифікованим поведінковим терапевтом. Її шлях приховує в собі секрет професійного довголіття – повернення творчості в педагогіку.

Коли інструкції перестають працювати

Робота з дітьми з аутизмом, синдромом дефіциту уваги та сенсорними порушеннями вимагає постійного пошуку нових підходів. Типові методики тут можуть бути безсилі, а кожна дитина – окреме завдання без готового рішення. Саме в таких умовах педагоги відчувають безсилля і вигорають найшвидше, впевнена педагог, яка працює з особливими дітьми, Анастасія Гладиш.

«Ми не можемо просто змиритися з цим як з неминучістю. Якщо наші традиційні методи перестають працювати, це не привід впадати у відчай, а гучний сигнал до дії. Це означає, що настав час змінити не тільки наші методи, але і наше мислення», – каже Анастасія.

Щоб подолати проблему вигорання при роботі з дітьми, потрібно перестати шукати одну ідеальну, універсальну «інструкцію», а створювати свої методи роботи, впевнена Анастасія. У такій ситуації, коли багато вчителів йдуть з професії від безсилля, вона пішла іншим шляхом – використовувала творчість, яку вивчала ще до педагогіки.

Музична освіта допомогла їй свого часу розвинути почуття ритму і артистизм. Це стало в нагоді, коли після переїзду до США і отримання кваліфікації поведінкового терапевта (Registered Behavior Technician), вона зіткнулася з особливим випадком. При роботі з її новим учнем, звичні підходи не спрацьовували.

Тоді педагог інтегрувала особистий музичний досвід у поведінкову терапію, створивши авторську мультисенсорну методику. Анастасія почала використовувати музику не просто як фон, а як робочий інструмент. Наприклад, класичні твори Чайковського або Моцарта вона перетворювала на «сенсорний якір». Ритм допомагав дітям з аутизмом і СДУГ заспокоюватися і краще концентруватися на завданнях. До музики вона додала прості дихальні вправи. Контролюючи дихання, дитина вчилася самостійно переводити своє тіло в режим спокою, що дозволяло їй справлятися з емоційними сплесками і ставати більш сприйнятливою до навчання.

Результати перевершили очікування. Учні, з якими вона працювала, стали швидше освоювати навички саморегуляції, демонструвати вищу концентрацію і активніше взаємодіяти з однолітками.

Чому творчість захищає від вигорання

Коли вчитель може експериментувати і бачити результати своїх ідей, він перестає бути виконавцем чужих інструкцій. Він стає автором методів. Це змінює ставлення до роботи, впевнена Анастасія. Робота, яка раніше була джерелом вигорання, перетворилася на захоплююче дослідження. Зникла рутина, з'явився професійний азарт і радість від пошуку унікальних підходів до кожної дитини.

«Робота стає цікавішою, це творчість, яка має терапевтичний ефект, – каже вона. – Музика, візуальні підказки, дихальні техніки – все це прості речі, але вони працюють, якщо підбирати їх під конкретну дитину».

Використання творчих прийомів не просто робить заняття веселішим, це позитивно позначається на психічному та емоційному здоров'ї учня. Музика, ритм, живопис і театралізація безпосередньо впливають на емоції і сенсорну систему, часто обходячи мовні та когнітивні бар'єри, які перешкоджають традиційному навчанню. Саме тому Анастасія наполягає на тому, що всі ці прийоми не є доповненням, а основою ефективної роботи.

«Будь-яке мистецтво — це форма комунікації, і ми повинні цим користуватися, — підкреслює вона. — Наше завдання — постійно експериментувати. Тільки так, через постійний творчий пошук, ми знайдемо те, що допоможе кожній дитині розкрити свій потенціал і навчитися регулювати свій стан».

Досвід Анастасії показує, що творчий підхід не вимагає, наприклад, особливих умов, обладнання або навіть великих бюджетів. Музику, візуальні інструменти, сенсорні техніки можна використовувати в будь-яких умовах. Головне — дати вчителю право експериментувати, пробувати свої ідеї, не боятися відходити від стандартних програм.

Секрет професійного довголіття

Корекція станів дітей з аутизмом, СДУГ та іншими особливими потребами — це сфера, яка постійно розвивається. Методи, які вчора здавалися революційними, сьогодні можуть бути вдосконалені або замінені. З'являються нові дослідження про роботу мозку, сенсорну інтеграцію та поведінкову терапію. Саме тому Анастасія Гладиш не припиняє свій професійний ріст. Зараз педагог продовжує навчання в Touro University за програмою роботи з дітьми з особливими потребами і розробляє власні методики на основі поєднання музики і поведінкової терапії. Всі підходи вона тестує на практиці, спостерігаючи за реакцією дітей.

Ідеї Анастасії вже вийшли за рамки особистої практики. Колеги в США та Україні вже використовують її підходи в роботі, хоча сама Анастасія поки збирає матеріал, щоб оформити все у вигляді посібника. Вона регулярно спілкується з українськими педагогами, ділиться ідеями і дізнається, як її прийоми працюють в інших умовах. У 2021 році вона брала участь у виставці Arsenal Book Fair і опублікувала роботу в електронній бібліотеці Київського університету імені Бориса Грінченка.

«Розумієш, що не дарма залишаєшся в професії, коли бачиш результат – не тільки у своїх дітей, але й в інших, – вважає вона. – Колеги починають пробувати музичні паузи, батьки повторюють вправи вдома. Значить, те, що ти робиш, дійсно працює і допомагає».

На думку Анастасії, вирішення проблеми масового відтоку вчителів полягає не тільки в підвищенні зарплат. Коли педагог відчуває себе творцем, а не виконавцем, коли бачить результати своїх експериментів, то і шансів вигоріти стає менше. Творчість у педагогіці може стати інструментом професійного виживання.

Олександр Мироненко