Близько 37 000 років тому останні групи неандертальців тулилися на скелястих узбережжях сучасної південної Іспанії. Вони виготовляли знаряддя з каменю, прикрашали себе пір'ям і черепашками, навіть не підозрюючи, що півмільйона років успішного панування їхнього виду в суворій Євразії добігають кінця.

Нові дослідження, опубліковані у лютому 2026 року, свідчать: зникнення Homo neanderthalensis не було одномоментною катастрофою, а радше результатом «ідеального шторму» біологічних та соціальних чинників, інформує UAINFO.org з посиланням на NV.

Оскільки Homo sapiens прийшли в Європу саме в той час, коли неандертальці почали зникати, довгі роки вчені підозрювали найгірше: геноцид. Чи могли наші предки просто перебити своїх найближчих родичів у боротьбі за місце під сонцем?

Шара Бейлі, антрополог з Нью-Йоркського університету, зазначає: ми знаємо, що сталося, але це не одна проста подія, а «ідеальний шторм». Ще до приходу сучасних людей неандертальці перебували у скрутному становищі.

Вони жили вкрай ізольованими групами, часто менше ніж по 20 дорослих особин. Це призводило до неминучого інбридингу (близькоспоріднених зв’язків). Генетик Омер Гоккумен пояснює, що через це у популяції накопичувалися шкідливі мутації та рідкісні групи крові, які вони просто не могли «відсіяти». Неандертальці втрачали генетичне різноманіття, стаючи вразливими до будь-яких змін.

Ситуація була настільки хиткою, що для катастрофи не потрібна була війна. Археолог Ейпріл Ноуелл наводить вражаючі розрахунки: достатньо було, щоб рівень виживання немовлят впав усього на 1,5%, і вид зник би сам собою протягом двох тисячоліть.

Коли наші предки почали заселяти Європу, вони створили додатковий тиск. Ми та неандертальці співіснували на одній території від 2 до 7 тисяч років. Хоча археологи знаходять черепи неандертальців зі слідами насильства, немає прямих доказів, що ці рани завдали саме люди. Цілком можливо, що це були конфлікти між самими неандертальськими кланами.

Однак у сапієнсів була інша перевага: мозок. Сучасні дослідження показують, що хоча мозок неандертальців був великим, у людей нейронні зв’язки були організовані інакше, що сприяло швидшому мисленню та кращій соціальній взаємодії. Додайте до цього метальну зброю, якої не мали наші родичі, і картина стає зрозумілою: ми просто виграли конкуренцію за ресурси.

Одна з найцікавіших сучасних теорій, яку підтримує Том Хайем з Віденського університету, полягає в тому, що ми не стільки винищили неандертальців, скільки асимілювали їх.

З 2010 року, коли було розшифровано геном неандертальця, ми точно знаємо: схрещування було. Коли численні групи людей просувалися вглиб Євразії, вони зустрічали розрізнені купки неандертальців. Поступово «неандертальська кров» розчинилася в людській популяції. Вони зникли як окремий вид, але частина їхнього ДНК досі живе в кожному з нас.

Санг-Хі Лі, біологічний антрополог, підсумовує: не варто шукати єдину причину. Історія зникнення неандертальців не має одного сценарію для всіх регіонів. Десь їх могли викосити нові хвороби, десь — голод через конкуренцію з людьми, а десь вони просто стали частиною наших родин. Це була не миттєва трагедія, а довгий процес згасання, в якому наші предки зіграли роль не стільки катів, скільки каталізаторів неминучого.