"Одна із ключових проблем американської стратегії щодо Ірану - це цілепокладання. Чого, власне, хоче досягти адміністрація Трампа? Проблема в тому, що американці декларують три можливі цілі, але жодну не переслідують послідовно", - про це у Фейсбуці пише виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень (AMES) Ігор Семиволос, інформує UAINFO.org.

"Давайте розберемо детальніше.

Перша ціль - свобода судноплавства в Ормузькій протоці. Нагадаю, що до 28 лютого 2026 року це був очевидний факт. Наскільки я спроможний розуміти, досягти цього можна - і доволі швидко - дипломатичними інструментами. Достатньо для початку зняти подвійну блокаду: американську та іранську.

Наступна ціль - нерозповсюдження ядерної зброї - також досяжна мета через перевірені механізми: обмеження збагачення, інспекції, скорочення запасів. Тобто повернення до формату ядерної угоди 2015 року, з якої США при першому Трампі вийшли у 2018 році.

Читайте також: Глава Білого дому ухилився від запитання, чи закінчилося перемир'я з Іраном

Ну і, врешті-решт, - усунення регіонального впливу Ірану, що по факту є зміною режиму, хоча адміністрація цього прямо не визнає.

У чому проблема цілепокладання?

Адміністрація риторично тяжіє до третьої цілі, але практично не готова платити її ціну (тривала війна, війська «на землі», роки конфлікту). Водночас вона веде переговори з тим самим режимом, якого нібито хоче усунути, - і вимагає від нього поступок, рівнозначних капітуляції.

Це принципова суперечність: максималістські вимоги + небажання воювати + переговори з противником - і все одночасно. Іран не вважає себе переможеним, тому не капітулює. Політика застрягла між двох стільців: тиск є, результату немає.

Ще одна проблема, на яку варто звернути увагу, - фактичні дані ігноруються або підганяються під бажаний результат. Наприклад, у питанні іранської блокади був розрахунок, що морська блокада швидко «задушить» Іран: за 13 днів іранські сховища нафти заповняться, експорт зупиниться, а економічний тиск змусить Іран капітулювати.

Читайте також: Іран почав погрожувати США на тлі проходу американських есмінців у Перську затоку

Але реальна картина виявляється інакшою. Міад Малекі - колишній старший стратег із санкцій Міністерства фінансів США, нині старший науковий співробітник Foundation for Defense of Democracies і один із прихильників блокади - в інтерв'ю Fox News уточнив часову лінію. За його оцінками, наземні сховища заповняться за 7–14 днів, після чого Іран може «купити кілька тижнів», заповнюючи танкери у Перській затоці. З урахуванням 21 дня, протягом яких блокада вже діє, реальний буфер становить 64–79 днів - і це лише до моменту, коли сховища переповняться.

Показово, що навіть прихильник блокади визнає: часова лінія виявилася значно довшою за початкові 13 днів. Це не технічна похибка в розрахунках, а системне нерозуміння того, як Іран підготувався до санкційного тиску.

Доки США не дадуть чіткої відповіді на базове запитання - чого саме вони хочуть від Ірану? - жодна часова лінія не матиме значення. Політика, яка одночасно вимагає капітуляції, уникає війни і веде переговори, приречена застрягти між двох стільців: тиск зростає, але стратегічного результату немає. А ціну цієї невизначеності платять світові енергетичні ринки - і звичайні іранці", - завершує аналітик.

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube