Тарас Чупринка  у своєму блозі передрукував інтерв'ю журналіста «Главкома» Віталія Червоненка.

Об’єднана опозиція озвучила головні гасла своєї виборчої кампанії. Спочатку ми почули про «Юлі волю!», а після мовних бійок та голодувань стартувала масштабна акція «Україна проти Януковича». Хоча головного – конкретних прізвищ списку об’єднаної опозиції та імена мажоритарних кандидатів ми досі не почули.

Ігор Гринів, відомий політтехнолог і народний депутат від ПРП у складі БЮТ розкладає по полицях виборчі гасла опозиції. Він говорить про всі нюанси технологічного узгодження кандидатів та проблеми, які виникають при переговорах з «Ударом» Віталія Кличка, з яким, до речі, Ігор Гринів працював на виборах 2006 року.

Як професійний піарник він намагається виправдати поведінку опозиційних політиків під час подій навколо Українського дому, а як член парламентського комітету у закордонних справах ще й розкриває глибинні причини скандальної поведінки Володимира Путіна під час нещодавнього візиту до України. І його оцінки зовсім не збігають з думкою більшості українських експертів.

Його загальне бачення ситуації в країні невтішне, більше того, дуже скоро на нас чекають економічні проблеми, що стануть на порядок гострішими за ситуацію 2008 року. Проте світло в кінці тунелю він все таки бачить, і, як не дивно, воно йде зі Сходу України.


Ігоре Олексійовичу, судячи з початої Об’єднаною опозицією інформаційної кампанії, головним зверненням до людей буде «Україна проти Януковича». Цей меседж заявлений й активно просувається в регіонах. Одразу згадується лозунг «Україна без Кучми» й ті події. Це криза опозиційних технологів, вдалий хід чи спонтанна ідея, яка виникла після мовного скандалу?

Насправді «Україна проти Януковича» - це формула судового процесу. Ми її звикли чути в західних фільмах, коли розпочинається судовий процес – оголошується справа, до прикладу, «Крамер проти Крамера». «Україна проти Януковича» - це гасло, що говорить про позиціонування між Україною, яку в «суді» претендує представляти опозиція, і Януковичем.

Ключове звинувачення Президента полягає в узурпації влади. Перш за все, народ не давав Януковичу тих повноважень, які він собі присвоїв. На президентських виборах 2010 року люди голосували за президента з одними повноваженнями, далі було рішення Конституційного суду, яке дуже суттєво розширило президентські можливості. Таким чином була створена колізія, коли відбулася узурпація влади через КС. Проте суд не має повноважень законодавчого органу, він не міг підміняти парламент, але повернув чинність попередньої Конституції. Ось в чому суть узурпації влади.

Чи не занадто складним буде пояснювати українцям такі тонкощі?

Ні, просто вам я намагаюсь прояснити, в чому на сьогодні насправді полягає акція «Україна проти Януковича». Насправді, все це можна сформулювати людям одним зрозумілим словом: «Досить!». Досить керувати країною в такий спосіб й узурпувати владу.

Правильно розуміємо, що це не юридичний, а політичний судовий процес?

Це буде і політичний, і юридичний процес. Ми даємо оцінку владі – як владі узурпаторів. В Україні встановлюється диктатура, а не демократичний режим. Маємо знищений Адміністрацією Президента парламент, уряд також управляється «сім’єю» з Межигір’я, туди призначаються люди, що пройшли виключно «сімейний кастинг».

Для будь-якого диктатора чи узурпатора влади все закінчується погано. Це може бути або суд вулиці, який ми бачили під час арабської весни, або ж суд юридичний, що закінчується в Гаазі. Хочу нагадати, що всі спроби створити диктатуру в Європі закінчувалися Гаазьким трибуналом.

Але ж всі прекрасно розуміють, що довести справу до трибуналу надзвичайно складно, майже не реально в нинішніх реаліях…

Навпаки, це дуже просто. Ніхто ніколи не може управляти державою з повноваженнями, які йому не передав народ.

Майже рік тому Арсеній Яценюк з таким же гаслом ставив палатки і збирав підписи під ініціативою «Україна проти Януковича». Тоді всі закінчилося нічим, що змінилося за цей час?

Я цю акцію не сприймаю як виборчу технологію. Для мене - це позиція людини і громадянина. Ситуація в країні виглядає достатньо драматично, під загрозою опинилися дуже багато важливих речей: мова, Конституція, демократія і свобода слова. Вже закінчилося спілкування з владою у вигляді дебатів і парламентських політичних перемовин та компромісів. На жаль, зараз маємо чорно-білу ситуацію. Немає вже суб’єкта протистояння – Партії регіонів або двох Україн, є боротьба суспільства з Президентом, який намагається розширити свої повноваження до безмежжя. При цьому нехтує думкою як української, так і світової громадськості.

Ми ж бачили, що за останній рік Президент не мав жодного двохстороннього візиту з європейськими чи північноамериканськими першими особами. Це не є проблемою одного Януковича, це проблема всієї України. Те, що Тимошенко у в’язниці й весь світ вказує на неприпустимість цієї ситуації – це також не проблема Тимошенко чи Януковича. Створюються проблеми для інвестиційного клімату, авторитету й майбутнього України.


Багато експертів можуть сказати, що опозиції вигідна ізоляція Януковича і, що це грає на руку Тимошенко…

Ми так договоримося, що Тимошенко вигідно сидіти в тюрмі. Це було б смішно, якби не було так страшно. Люди сидять у в’язниці, інших б’ють на майданах. Ми бачили, що творилося в Черкасах. У нас в державі є повністю позбавлений демократії регіон. Все, що я бачив в Донбасі, називати можна по-різному, але демократії там точно немає. Люди за останні двадцять років настільки звикли так жити, що вони це сприймали за норму.

Якось спілкувався з таксистом-грачем в Донецьку. Він – людина з вищою освітою. Питаю у нього, за кого голосував. Відповів, що за Януковича. Чому? - Тому, що за ним Ахметов. Хто такий Ахметов? - Це наш головний бандит.

Тобто, чоловік з вищою освітою вважає людину бандитом і хоче за нього голосувати. В такій ситуації або ти сам бандит, або таку логіку я не розумію. Мотивація у нього була проста – я нічого не можу змінити, все одно буде по-їхньому.

Проте зараз люди побачили, що «їх» політична сила прийшла до влади, але не виконує своїх обіцянок й звужує соціальні стандарти. Добре, немає демократії, так може завтра стане краще жити? Але і цього немає. Протестні настрої зараз найбільші саме в Донецьку. Мовний закон якраз і ухвалювали, щоб протестні настрої перевести в іншу площину, перевести удар з Януковича на іншу частину України.

Довибори в Донецькій області показують, що в місцеві ради іноді проходять представники опозиції. Отже, навіть там можна працювати, хіба не так?

Я казав, що люди там звикли жити без демократії, проте навіть за таких умов є межа. Є таке поняття, як день гніву, і коли переходять останню межа, народ згадує владі все. Думаю, що Донбас дуже близько стоїть до такого дня гніву.

Мені це дуже подібно до ситуації в Росії. Там такого поняття, як свобода слова, давно немає, йде тотальний контроль за центральними ЗМІ. На головних каналах немає жодної передачі в прямому ефірі. А щоб ситуація не вибухнула, пару випускають через друковані медіа й Інтернет.

В мене складалося враження, що російський народ дав право владі так ним керувати. Легітимність влади досягалася простими тезами: ми – імперія, у нас сильний президент, можемо будь-кого провчити й дати копняка, тому ми можемо прожити і без свободи слова.

Але минулі президентські і парламентські вибори показали, що достатньо велика частина суспільства – «Болотна площа» й інші, чітко сказали: право так нами керувати ми не давали. Пройшла дуже серйозна делегітимізація влади. Є такий гарний вислів: «И ужаснется душегуб, свое почувствовав уродство, когда в углах разбитых губ простое чувство превосходства». Люди перестали боятись.

Ви прогнозуєте ті самі процеси на Донбасі?

Я думаю, що в Донбасі цей процес починається. Такого не було після 2004 року, бо в них не було потреби в протесті, як в Західній чи Центральній Україні. В цих регіонах один раз ця бочка вибухнула, виконала дуже багато роботи, хоча й не ефективно. На Сході такого не було. Протестний потенціал там не реалізований. Думаю, що кінець цій владі підкрадеться зі Східної України.

Коли проголосували мовний закон і люди почали виходити на вулицю, здавалося, що ось зараз вибухне, підніметься хвиля. У вас була думка, що починається щось велике?

Не було такої думки. Я був біля Українського дому в ті дні, коли вирішувалася доля…бачите, навіть важко сказати. Доля чого? Бо, тверезо глянувши на ситуацію, можна говорити, що тоді вирішувалася доля банальної прес-конференції Януковича.

 Виникла територія, на якій влада Януковича безсильна. В житті не бачив такої кількості Беркуту, але вони «не змогли». Напевне, фізично очистити площу можна було, тільки ціна настільки висока, що влада злякалася.

Що могло статися, аби там всіх розігнали й жорстко побили, повна ізоляція?

Не тільки ізоляція. Суспільство б відповіло значно більшими акціями. Прийнятий закон не посилює права інших мов, він просто звужує права української. Дуже багато людей не розуміють, чи це виборча технологія Партії регіонів, чи серйозна загроза. Ситуація певною мірою двозначна. Складалося враження, що це іграшка для Партії регіонів, його не підпише Литвин, а потім Президент. Після виборів пожартують і забудуть. Це нагадувало Медведчуківське «НАТО- Ні!» передвиборче.

Якщо ж загроза мові стане серйозною, то хвиля буде набагато вищою. Сьогодні цей удар на себе прийняла молодь, частково депутати та політичні лідери. Хотів би я бачити, коли Беркут бив би Яценюка та Кличка. Адже ці люди показали, що готові битися за мову. Насправді, цей неприйнятий закон, є перемогою української України.

Молоді люди під Українським домом звинувачували політиків в тому, що вони покинули та зрадили їх…

Молоді люди мають право на все, що вони роблять, навіть на звинувачення. Чи праві вони – хай поговорять з політиками, своїми батьками і між собою. Не факт, що вони виявляться правими в своїх звинуваченнях.

Опозиція чітко і ясно заявила – події під Українським домом були останнім рубежем, коли далі відступати не було куди. Це була остання лінія оборони. Але лишатися в обороні не має права жоден політик. Тому ми звернулися до молоді, що наступає виборча кампанія, не дайте нам всім лишитись в обороні на мовному майданчику. Якщо ми всю виборчу кампанію будемо дискутувати тільки про мову, то це буде протистояння «Україна проти України», а не «Україна проти Януковича».


Як думаєте, чи зробив для себе певні висновки Янукович з подій під Українським домом?

В мене складається враження, що Янукович не здатний на гнучкість. Він надзвичайно прямолінійний, мислить своїми специфічними категоріями, а будь-який компроміс сприймає за власну слабкість. Психіатри мають пояснити, чому людина так чинить, згадавши про Івано-Франківське яйце й все інше. Янукович дуже багато чого в житті боїться й компенсує цей страх надмірною демонстрацією сили. Природу цього треба шукати саме в тому яйці – людина слаба та ляклива.

Сильна людина буде намагатися зрозуміти іншу, більше того, знайти компроміс. Слабка людина буде доводити, що вона сильна, щоб ніхто не дізнався, що король - голий боягуз. Мотивація поведінки Януковича – страх.

Ще в травні іноземні політики перебували в передчутті, що перед Євро-2012 ситуація з політв’язнями почне вирішуватися: Тимошенко опиниться на свободі й ситуація вийде з глухого кута. Робили відповідні заяви з цього приводу. Вірили, що Янукович може врятувати ситуацію?

Хочу повернутися до ще одного етапу цієї історії. Пам’ятаєте, польський президент Коморовський вів переговори з Януковичем. Після цього дав спеціальне інтерв’ю й сказав, що, на його думку, Янукович піде на компроміс й Тимошенко буде звільнена. Мовляв, про це йому сказав сам Віктор Федорович. Мені не хочеться згадувати стару фразу «лохов не кинуть, себя не уважать», бо бажання Президента України усіх мати за лохів не може поширюватися на керівників інших держав. Це вже ж не його проблема, а всієї України й усіх нас.

Відповідні сигнали були дані й перед Євро. Принаймні, їх так розуміли в Європі. Янукович достатньо разів сказав, що Тимошенко буде звільнена. Перед тим він говорив, що буде декриміналізовувати відповідні статті Кодексу. Там звикли, що коли дістають якісь сигнали, то потім ідуть дії. Але я весь час повертаюсь до своєї гіпотези – причиною ув’язнення Тимошенко є елементарний страх Януковича.

Поки Янукович Президент – Тимошенко буде сидіти?

В слова «поки» треба вкладати не такий довгий термін, про який Янукович собі уявляє. Крім того, обставини можуть змінюватись. Віктор Янукович в кінці-кінців може злякатися світу більше, ніж Тимошенко. Тоді все зміниться. Поки ж для нього найнебезпечніша Тимошенко, яка може забрати у нього крісло Президента.

Є думка, що злякатися світу більше за Тимошенко він може тільки після арештів рахунків і санкцій…

Бувають арешти рахунків, санкції, заборони в’їзду, міжнародні судові процеси. На сьогодні Янукович у якості міжнародного політика, як «шагренева шкіра» - весь час скорочується. Зараз він ще спілкується з частиною навколишніх країн, де з ним ще розмовляють. Найближчим часом цей простір може скоротитись до України й то не всієї, а закінчиться все Межигір’ям.

Чи розуміє Янукович, що з китайськими грошима в Україну прийдуть китайські робітники? Судячи з останніх планів візитів, він буде робити ставку на Китай. Це ефективно?

Китайці самі дуже хитрі. Вони й не таких обводили навколо пальця. Зараз іде мова про величезний сільськогосподарський кредит, який бере Україна в Китаю. Хочу вам нагадати, що є спеціальне рішення влади Піднебесної про те, що вони можуть надавати подібні кредити при одній умові – коли там буде використовуватись китайська робоча сила. Чи розуміє Янукович, що китайські гроші зумовлені китайськими робітниками, яких привезуть в Україну? Інакше не буде грошей.

Китай має свої інтереси й є достатньо агресивним в своїй економічній політиці. Якщо Янукович хоче використати Китай, то потрапить в серйозну пастку.

Ми намагалися знайти інформацію про ці 24 мільярди, які були записані в державний борг змінами до бюджету. Проте ніхто з бюджетного комітету не зміг повідомити, кому конкретно підуть гроші, хоча закон проходив саме через них…

Я впевнений, що цих грошей не буде. Люди, які цим займаються, ще до кінця не розуміють, які додаткові умови треба буде виконати. Думаю, вони відмовляться, хоча ключовою проблемою зараз є саме криза платіжного балансу України. В держави немає грошей. Влада вела зрозумілу стратегію – три роки нічого не платити, а перед виборами витратити багато коштів, щоб вистачило до дня голосування. Але так складається, що навіть до виборів у влади може не вистачити грошей. Казна вже пуста й треба позичати.

Проте позичати важко, особливо, коли в тебе немає грошей й всі про це знають - умови будуть кабальними. Першою в черзі давати такі гроші стоїть Росія. Інший варіант – продавати залишки золотовалютного запасу. Насправді, це вже робиться. Ось тут з’являється серйозна загроза дефолту й руйнації української економіки.

Ще гіршої, ніж в 2008 році?

Пригадую заяву заступника міністра економіки, який фактично, вже оголосив дефолт. Благо, що його звільнили й прийшло більш кваліфіковане керівництво міністерства економіки, яке собі таких речей не дозволяє. В порівнянні з тим, що на нас чекає в економічній сфері, 2008 рік здасться дитячими іграми.