Надзвичайногота Повноважного Посла Швеції в Білорусіоголошено персоною нон-грата, і ближчимчасом він має залишити Мінськ та відбутидо себе на Батьківщину.

Це далеко не першийвипадок в історії відносин Білорусі зкраїнами Європейського Союзу, якінавідріз відмовляються визнаватилегітимним білоруську владу та особистоПрезидента цієї країни ОлександраЛукашенка. Буквально у червні цьогороку Мінськ вже залишали усі 27 Послівдержав-членів Європейського Союзу. Ілише після того, як білоруський Президентзвільнив кілька ув’язнених опозиціонерів,Брюссель прийняв рішення про поверненняПослів назад до Білорусі.

І ось – черговадипломатична напруга.  

«Цікавою»,на мій погляд, є причина депортаціїПосла Швеції. Його звинувачують успівробітництві з … «білоруськоюопозицією». Підозрюю, що Швеція якдержава, яка через різноманітні міжнароднінеурядові організації витрачає багатовласних коштів на поширення демократичнихцінностей в державах, які колись булиневід’ємною частиною тоталітарногоСРСР, і справді могла стати не до вподобибілоруській владі. Однак висилати Посла– це політична помилка. Критику требавміти слухати і сприймати, а не істеричнореагувати на неї. Тим більше, наскількимені відомо, Швеція вже підготувалаадекватний крок у відповідь. Стокгольмоголосив персонами нон-грата двохбілоруських дипломатів, які працювалив Посольстві Білорусі у Швеції. Швецькасторона також свідомо ускладнює приїзднового Посла Білорусі в Швеції. Отже,зрозуміло, що в дипломатичній війні«Білорусь проти Європейського Союзу»перемогти клуб 27 держав із загальнимВВП близько 16 трильйонів дол. США Мінськубуде дуже важко.

Пишу про цетому, що напередодні проведення в Україніпарламентських виборів у жовтні 2012року нинішня українська влада таксамо наразиться на нищівну критику збоку Європейського Союзу, Ради Європи.ОБСЄ та інших міжнародних організацій.Фальсифікації, маніпуляції, підкуп,обман – усі ці елементи вже присутні упередвиборчій кампанії.

Але тут головне нерефлекснути так, як це зробив офіційнийМінськ. Тому що в умовах існуючоїміжнародної ізоляції, в якій продовжуєжити українське керівництво, це означатимеодне – повне сповзання на Схід, в обіймисусіда, для якого вже давно слова«демократія», «верховенство права» та«права людини» є лише порожнім звуком.

Олег ЛЯШКО