Пост проти ночі. 

Після рейду на Межигір`я наснився мені сон.

Цей мотив сниться завжди десь із середини зими. 

Сниться розпал київського травня. Сняться перші справді теплі дні. Сниться спів птахів. Сниться зелень. Сниться, що вода в Дніпрі вже прогрілася. Сниться травневий Андріївський узвіз, вмитий теплим дощем. Сняться дніпровські кручі, з яких якомога швидше хочеться спуститися до Дніпра - до рідного Дніпра, до його теплих вод, які прямо з київського княжого середмістя віднесуть до містичного Трахтемирова, а далі - до Канева і Батькової Прохорівки. До предковічної України-Русі, до Степової Еллади. Сниться абсолютне щастя. 

Цей сон сниться кожної зими. Але цього разу - в цьому сні нова емоція. Тверде відчуття, що ми перемогли. Що бій відлунав. Що Україна вже інша. Що це таки Степова Еллада, а не жлобська колонія ординської імперії. 

Прокинувся і зрозумів - цю весну ми зустрінемо в новій країні. Я в це вірю. Так мусить бути і так буде.