Оскільки, в силу технічних причин, я публікую записи про увесь тиждень за один день, хронологія буде не зворотною, а цілком послідовною. Кілька інсайтів, кілька лайфхаків, кілька факапів, які сталися протягом тижня. Як сказав би Девід Гаан, welcome to my world.

День 8

Витрачено сьогодні: 10 грн

Витрачено всього: 399,7 грн

Залишилось: 1894,3 грн

Сьогодні підводив підсумки першого тижня. Рухаємось непогано, хоча особливого драйву якось не відчувається. В коментарях та повідомленнях задали кілька резонних запитань щодо того, пощо все це. Вочевидь, не заради економії. Цей тиждень піде, в тому числі, і на формулювання смислу експерименту.

Катеринка знову сьогодні не встигла поснідати і зробити канапки. Це погано з двох причин – по-перше, відсутність сніданку вже є само по собі неприємним моментом; по-друге, Катеринкою рухає бажання зекономити і у столовій вона купує менше їжі (або гіршу), ніж необхідно, незважаючи на мої прохання бодай харчуватись добре. Експерименту ціною в здоров’я дружини мені би зовсім не хотілося. І хоча вона все робить добровільно, я відчуваю себе злим гестапівським науковцем, який ставить експерименти над невинними людьми.

В цілому, розумію, що усі ці мої розповіді кульгають на описи того, що відбувалося з Катеринкою. Пишу в більшості про те, що думаю і роблю саме я не з егоїстичних причин – просто не до кінця знаю, що робила і, тим більше, що думала Катеринка, відтак, вона залишається в тіні. Хоча вона якнайактивніший учасник цього забігу довжиною в місяць. У кінці експерименту я ще попрошу її написати про свої враження.

День минає без видимих потрясінь або уроків. Забігаючи наперед, потрясіння і уроки будуть далі:)

Витрати на сьогодні: 2,5 грн. на маршрутку, 2,5 на друк і 5 на супчик у столовій для Катеринки.

День 9

Витрачено сьогодні: 65 грн

Витрачено всього: 464,7 грн

Залишилось: 1829,3 грн

Старий заповіт пропонує день суботній святкувати і відкласти усі справи. Ми ніколи не впадали в старовірство або ортодоксальний іудаїзм, проте сьогодні свято слідуємо цьому правилу. Переважку частину дня ми щось читаємо, граємось на комп’ютері та ще може відвідуємо спортзал. З того, що можна назвати роботою – тільки прибирання і !!!борщ!!!

Після відвідин спортзалу купуємо ще продуктів і абсорбенту для кота. Для того, щоб компенсувати собі солодощі, які я задля економії перестав вживати, купую несмажений арахіс (смажитиму вдома). Всього – 65 гривень. Нудний день для того, щоб його описувати. Відверто нудний.

За продуктами протягом місяця ми ходимо лише за попередньо складеним списком. Він виступає для нас і дорожньою картою – щоб не блукати відділами зі спокусливо розставленими продуктами, а йти одразу туди, де знаходяться необхідні тобі харчі. Сьогодні, наприклад, ми забули вписати сметану в список і не купили її, оскільки навіть не проходили повз молочні продукти.

Гуляючи супермаркетом, намагаюся звертати увагу, які товари стоять на полицях на рівні очей, а які на тих, що нижче. Усі книги про способи зекономити розповідають, що на нижніх, важче доступних полицях кладуть дешевші товари. Для України, або принаймні для супермаркету Велика Кишеня, це правило діє нечасто. Дешеві продукти часто розміщують і на рівні очей, а якогось дуже хитрого замислу у розміщенні товарів я просто не помітив. Хоча, все це потребує детальнішого вивчення. Якому, можливо, прийде час пізніше.

Витрати на сьогодні: 46 гривень на харчі і 19 на абсорбент для кота.

День 10

Витрачено сьогодні: 48 грн

Витрачено всього: 512,7 грн

Залишилось: 1781,3 грн

Вранці я помічаю якісь проблеми в роботі ноутбука. Проблеми досить серйозні – він не вмикається. Точніше вмикається і довго думає, намагаючись хоч щось завантажити. Сподіваючись на краще, я відкладаю його вбік і спершу займаюся хатніми роботами, потім читаю з телефона і планшета, чекаючи щоразу по півгодини, доки він буде думати про завантаження.

Сьогодні увечері я сидітиму цілий день вдома, вбиваючи час на читання, ігри на планшеті і марні намагання ввімкнути ноутбук. Такий спосіб проведення часу доволі економний, але тим не менше страшенно нудний. Катеринка ж їде гуляти з подругами і дивитися на нову станцію метро «Теремки» (яка, за злим збігом обставин, в час їх приїду була закрита в зв’язку з технічними причинами). Можливо, я теж міг би поїхати гуляти з подругами, але тут виникає дві проблеми: 1) я одружений і той факт, що я гуляю з подругами може викликати в Катеринки деякі не дуже лагідні запитання; 2) я соціофоб, фрустрований поламкою свого робочого ноутбука, що дає мені повне право прости лежати у ванній, сублімувати і читати Калинця.

Загалом, хоча ми з Катеринкою лишаємось в хорошому настрої, проте наше дозвілля стало доволі скупим. Ми дивимось якісь відяшки з ютуба, інколи -- фільми, накачані з торентів, інколи граємось в ігри кшталту Монополії або Поля Чудес, але вилазки на природу/в центр стали рідкістю. Ну а ще заради економії ми відмовилися від ідеї піти на концерт Vivienne Mort, що також злегка неприємно. Обіцяю собі на наступних вихідних це виправити. Втім, коли ти живеш на прожитковий мінімум, вести насичене культурне життя не так вже й легко.

Вертаючись додому Катеринка купила хурми, молока та сметани. З молока ми пізніше зробимо молочної вермішелі (страшенна смакота), сметану використаємо для вчорашнього борщу. Витрати в цілому незначні, але дають відчути, що не живеш у стані економії кожної копійки. І це важливо.

Витрати на сьогодні: 35 гривень на харчі і 13 на обід Катеринки з подругами.

День 11

Витрачено сьогодні: 31,1 грн

Витрачено всього: 543,8 грн

Залишилось: 1750,2 грн

Півдня я намагаюся реанімувати ноутбук. Читаю усілякі форуми, треную власну англійську записами про чіпсет і особливості роботи BIOS при проблемах з материнською платою. І хоча я не до кінця розумію, що таке ANCHI, я вже встиг дізнатися про десяток способів фіксити проблеми з ним.

Після численних спроб вдіяти хоч щось я нарешті розумію, що інтернетні поради тут вже не сильно зарадять і кидаю цю справу. Вирішую віддати ноутбук в сервісний центр за гарантією (благо вона ще не скінчилась), а завтра ж виїхати у Козятин, де вдома у батьків лежить мій старий ноутбук. Так, він повільний і характеристики його не вражають, проте це хоч щось.

Я вирішую залагодити комп’ютерну абстиненцію чимось смачненьким і у супермаркеті ми з Катеринкою купуємо, крім необхідних нам хліба і сиру, ще 200 грам лущеного соняшника, два банани і літр закваски. Адже закваска з бананами – це, мабуть, найдешевше і найсмачніше частування без вмісту цукру, яке тільки вдасться мені вигадати.

До речі щодо цукру – перестати його вживання стало для мене ще одним зі способів менше витрачати на харч. Цукрові вуглеводні, що очевидно, не найкорисніша річ, проте вони також не дають почуття ситості і лише розпалюють зациклену на собі залежність. Відмовившись від частого вживання солодощів, ми з Катеринкою плануємо покращити стан здоров’я і одночасно зберегти копійку-другу. Непоганий хід, коли ти живеш на прожитковий мінімум.

Мене, як багаторічного цукромана, спершу шалено ламало на солодке – я писав про те, що роздуми про солодощі займали немалу частину моїх мисленнєвих процесів у перші два-три дня цукрового целібату. Проте вже за кілька днів стало легше і я вже навіть міг легко дозволити собі відмовитися від шматка шоколаду, який тобі пропонують.

Натомість я купую арахіс, соняшник, трохи менше тижня тому бив волоські горіхи, які валялися на балконі вже, здається, вічність. Звісно, горіхи не можна назвати прямими субститутами солодощам (тут радше зарадили би фрукти), але вони також чудово смакують, та ще й доволі непогано насичують організм складними вуглеводами, важливими для збалансованого раціону.

Цукор – не єдина шкідлива звичка, якій ми вирішили зрадити бодай цього місяця. Раніше ми також прийняли рішення відмовитися на місяць від алкоголю, принаймні, майже відмовитись (не випити за здоров’я діда, якому скоро виповнюється 86, було би свинством). Про алкоголь, економічні переваги його невживання та альтернативи я ще, мабуть, напишу детальніше у якомусь іншому дні.

А поки – загальних витрат і ми й далі зі щитом, а не на щиті. Тобто, давні римляни б це одобрили.

Витрати на сьогодні: 31,1 грн. на харчі.

День 12

Витрачено сьогодні: 58,3 грн

Витрачено всього: 602,1 грн

Залишилось: 1691,9 грн

Півдня мені вдається попрацювати на Катеринкиному ноутбуці, який не знадобився їй на парах. Пишу листи, кидаю коротку замітку в блог про те, чому не оновлюю дані про експеримент, трохи працюю і взагалі, відчуваю себе на коні після комп’ютерного детоксу.

Але сьогодні також я їду до Козятина забирати свій старий ноутбук, а з зовсім вже пустими руками їхати якось негоже. Згадуючи, що батько любить смажити вже чищені ядра соняшника, йду у Велику Кишеню і купую там близько кілограма зернят. 21,2 грн, перші витрати на сьогодні.

Передчуваючи також нудну поїздку у поїзді, йду в бібліотеку узяти щось почитати в дорогу. До речі, бібліотека – чудове з багатьох сторін місце, про яке часто забувають жителі Києва. Користування бібліотекою є чудовим способом заощадити на купівлі книг – часто там бувають дуже навіть непогані книги. Наприклад, цього разу я узяв «Євангеліє від Ісуса» Сарамаго – чергову альтернативну версію розвитку новозавітних подій, за яку письменнику було присуджено Нобелівську премію. Бібліотека якою я користуюся узагалі радує око – нову меблі,комп’ютери, книги, видані в 2013 році. До речі, про бої, з якими я записувався до бібліотеки, можна прочитати у ось-цьому записі на Блогерах проти корупції.

Протягом місяця я ще жодного разу не скористався маршруткою, коли йшов до метро – йти мені близько 25 хвилин, а маршрутка зупиняється прямо навпроти будинку, проте я постійно стримую спокусу зекономити трохи часу. В даному контексті приказка «час – це гроші» набуває свого, особливого сенсу.

Економія грошей = витратам часу. Це один з головних наразі висновків, які я можу озвучити напевно. Економія вимагає збільшення часовитрат на приготування їжі – вона має завжди бути в наявності, ідея щодо того, щоб перекусити в Пузатій Хаті вже діє погано. Більше часу потрібно витрачати на покупки – довше шукаєш дешевші варіанти, порівнюєш, прораховуєш. Час забирає планування та підрахунок витрат, хоча цей якраз таки час окупається найкраще. Ну і, звісно ж, транспорт і десятки інших речей. Економне життя – це життя, у якому на дозвілля лишається менше часу.

В плацкартному купе поїзда, коли я нарешті доїжджаю вокзалу і потрапляю всередину, ще до відправлення поїзда троє подорожніх в повні щоки їдять курку та запивають її горілкою. Мені пропонують приєднатися до трапези, але я відмовляюсь і самотньо жую заготовлені бутерброди в куточку – чи то мене лякає жирна курятину, яку пропонують їсти руками, чи то дешева горілка у пластикових келішках. До речі щодо моєї трапези: сьогодні вона включала також борщ, дві канапки та смажений соняшник. Харч хоч і не шикарний, проте далеко не найгірший.

Як справжній соціофоб, я піднімаюся на свою верхню бокову полицю і намагаюся читати при скупому плацкартному світлі, яке Андрухович називав рівно таким, щоб не спати, рівно таким, щоб не читати і рівно таким, щоб повішатись. Я їду в рідне місто і, що мене цікавить не менше, назустріч робочому ноутбуку.

Витрати на сьогодні: 12 гривень на сніданок і 2 грн. на проїзд Катеринки; 22,2 грн. на квиток в Козятин і 21,1 грн. на соняшник для Сашкового батька.

День 13

Витрачено сьогодні: 85,5 грн

Витрачено всього: 687,6 грн

Залишилось: 1606,4 грн

Рік тому я вважав свій старий ноутбук динозавром зі світу хай-тек, доісторичним реліктом, який добре уміє тільки дві речі: зависати і вимикатись. Сьогодні ж я радий розцілувати його в монітор – нарешті знову переді мною клавіатура, до якої можна причащатися не зважаючи на час. У мене знову є з чим працювати, а також звідки писати про наш експеримент. І поки мій новий ноутбук чекатиме на кращі часи у сервісному центрі (нагадаю, тут все безкоштовно, гарантійне обслуговування), я буду і далі описувати перипетії економного життя.

Козятин – це місто, у яке неможливо приїхати на кілька годин. Адже я конче маю відвідати сестру, погратися з племінниками, порозмовляти з батьками і навіть трохи (годинку-другу) побити разом з батьком волоські горіхи. Зате тут годують і навіть дають з собою частину горіхів, які ти набив. А це, зважаючи на наші умови, дуже непоганий варіант.

На останок у шафі зі своїми речами знайшов старі зимові штани. Виглядають вони не дуже, відверто кажучи, вони навіть дуже не виглядають. Справа в тому, що хоч я і не можу пригадати часу, коли був суттєво товстішим чи ширшим, але більшість моїх старих речей зараз виглядають як одяг старшого брата (в мене його ніколи не було), який якщо і не значно більший за мене, то вже його дупа вдвічі переросла мою. Тим не менше, це теж варіант на той випадок, якщо я таки не знайду достойних зимових штанів у прийнятну для нас суму.

Купую квиток назад, знову за 22,2 грн., і покидаю малу батьківщину наїженим та з добрячим пакетом горіхів. До речі, в Козятин ми з Катеринкою ще повернемось протягом місяця – за півтора тижня святкуватимемо день народження мого діда.

Вийшовши з метро, розумію, що ось вона -- та обставина, яку я зовсім не врахував, вважаючи, що зможу ходити до і від метро пішки – дощ. Доводиться сідати в маршрутку.

Катеринка ж сьогодні також закуповувала деякі побутові речі і трохи їжі – всього майже на 59 гривень. цікаво, що три станка для гоління Bic коштують дешевше, ніж одне лезо для Gillette. Лишилося випробувати, чого надовше вистачає.

Витрати на сьогодні: 37,8 грн. на побутові «речі першої необхідності», 21 грн. на їжу, 2 грн. на маршрутку Катеринки, 2,5 грн. на маршрутку Сашка, 22,2 грн. на квиток Сашка в Київ.

День 14

Витрачено сьогодні: 7 грн

Витрачено всього: 694,6 грн

Залишилось: 1599,4 грн

Сьогодні закінчується другий тиждень і я нарешті працюю за комп’ютером. І хай, на відміну від птаха-говоруна, він не відрізняється розумом та кмітливістю, проте сам факт його наявності тішить мене безмежно.

Спускаючись викинути сміття знаходжу в поштовій скриньці рахунок за комунальні послуги і відчуваю, що це знову фейл. У рахунку більш ніж 90 грн. записано на опалення, якого у нашій квартирі протягом жовтня не було узагалі. Можливо колись я міг легко ковтнути щось подібне, але не в цьому місяці. В цьому місяці я одразу ж вирішую йти в ЖЕК, я не на жарт злий.

В ЖЕКу мені пояснюють, що будинок був підімкнений, під’їзд опалювався, а те, що в мене були холодні батареї – моя проблема. Мовляв, нарахована сума вираховується за квадратурою квартири відповідно до показників спільного на під’їзд лічильника. Я повторюю, що у мене, як і моїх сусідів батареї, не починали навіть жевріти, на що отримую відповідь, що в такому разі протягом п’яти днів від початку опалення під’їзду я мав звернутися в ЖЕК з письмовою заявою, до мене додому мала прийти комісія в складі не менше трьох чоловік, узяти свідків і заміряти температуру батарей. Я запитую: звідки, в чорта, я мав дізнатися, що мені потрібно вести увесь цей консиліум будівничих комунізму до себе в квартиру? У під’їзді не було жодних оголошень, а телепатичні здібності в мене розвинуті вкрай погано. Отримую відповідь: не знаю, але така інструкція, інакше ми не можемо вирішити це питання, наразі вже пізно щось робити.

Наш діалог продовжується ще кількома репліками, але я розумію, що не маю сил лупати сю скалу. Я намагаюся наводити раціональні аргументи: наш під’їзд, з технічних причин, мали підімкнути пізно, вже коли степлішало, в квартирі не було холодно і я й не думав, що когось в цей час ще й опалюють, аналогічна ситуація була у моїх сусідів через стінку, тож якого лисого дідька я мав дізнатися, що моєю квартирою має пройти процесія праівників ЖЕКу (не менше трьох чоловік + свідки) з термометрами в руках. Така інструкція, кажуть мені, інакше це не може бути зроблено, на жаль, я не можу вам нічим зарадити. Спорити з працівниками ЖЕКу – один з найактуальніших прикладів сизифової праці, «здесь уже ничего не справить, Господь, жги». Той факт, що я поводжу себе гірше, ніж працівниця ЖЕКу тільки ще більше мене бісить.

Я покидаю її кабінет з твердим наміром не платити за теплоенергію. По дорозі до свого під’їзду цей намір розвіюється і вже в квартирі я вирішую: грець з ним, від того експеримент стає тільки цікавішим. Мене, людину яка живе на прожитковий мінімум, щойно намахали на 90 гривень, але, здається, саме так ЖЕКи намахують більшість з тих, хто на такі гроші виживає. Це, відповідно, додасть експерименту реалістичності.

Щоб компенсувати втрачені нервові клітини, я вирішую потішити трохи наші шлунки: запікаю картоплю, роблю салат «білочка» (дешево і сердито), смажу оладки з останніх запасів борошна, закваски і половини яблука. Вечеря виходить шикарна, особливо якщо врахувати, що я снідав і обідав гречкою, а Катеринка – канапками та пиріжком. До речі, м’яса в нашому раціоні також стає все менше. Економія, виявляється, може поступово перетворювати тебе у майже вегетаріанця.

Витрати на сьогодні: 4 грн. на проїзд і 3 грн. на пиріжок Катеринки.

Тиждень 2, підсумки

Якщо поглянути на витрати протягом тижня, то вряд чи їх можна назвати суттєвими – трохи більше за 300 грн. в тиждень на двох людей, включно з квитками на поїзд. Але, виявляється, форс мажори можуть сипатися неочікувано, а якісь речі ми, інколи, просто забуваємо врахувати. Наш фінансовий план, який ми склали на початку місяця, вже не можна вважати успішним – якісь пункти ми просто забули внести (як поїздка до мого діда), інші не передбачили (як зубний біль, так і проблеми з ноутбуком). Один з моїх одногрупників на будь-яку розповідь завжди мав одну відповідь: життя бентежне, казав він, і надпивав своє четверте пиво. Сьогодні я згоден з ним як ніколи.

На початку тижня я обіцяв подумати над тим, навіщо увесь цей експеримент і, здається, я знайшов відповідь.

Чи все це для того, щоб довести, що на прожитковий мінімум вижити важко, якщо узагалі можливо? Ні, адже усі ми розуміємо, чого варті ці гроші і є самоочевидним, що жити на них важко.

Чи все це для того, щоб показати, що на ці гроші таки можна прожити місяць? Ні, бо місяць – це не рік, а відтак результат нашого експерименту не є релевантним загалом.

Чи все це задля економії? Ні, адже економити можна просто врізавши якісь статті витрат і не впадаючи в такий побутовий екстремізм.

Може заради мінімалізму? Радше так, я дійсно прагну споживати менше, щоб ясніше розуміти, що є потребами природними, а що нав’язаними, що є ядром необхідного, а що – його лушпинням. Але це не єдина відповідь.

Найправильніше з відповідей на ці «навіщо» – щоб зрозуміти, як живе і мислить третина населення у цій країні. Можливо, щоб більше ніколи не лаяти їх за пасивність і нарешті остаточно зрозуміти, що на громадську активність у їх гонці за виживання подекуди не вистачає ані часу, ані сил. Голодні ігри – ось як мав би називатися наш головний національний спорт, мета якого – зуміти вижити на копійки. Щоб перетинаючись з такими людьми в приміських електричках і на міських базарах відчувати емпатію та співчуття замість несприйняття. І такого знання не отримати за підручником.

Наступний тиждень буде для нас найважчим – оплата більших, ніж передбачалося, комунальних рахунків, поїздка на день народження до діда та інше. Але у нас вийде. Врешті, куди ж нам іще дітися.