Сьогодні в рамках перебування делегації Парламентської Асамблеї НАТО у Києві відбулася цікава конференція, до участі у якій запросили і мене. Говорили про зовнішню політику України. Нижче тези мого виступу:

1. Ще півроку тому я би не зробив такого висновку щодо міжнародного становища України. Але сьогодні, на жаль, констатую: воно гірше, ніж коли-небудь за часи після відновлення незалежності. На Заході – глибока фрустрація, на Сході – тотальна недовіра до влади.

2. Причин бачу дві: внутрішню та зовнішню. Роль внутрішньої очевидна: ця влада довела економіку до межі дефолту. Вона знищила парламентаризм. Вона почала репресії проти власного народу. У результаті – глибока політична криза. Цим були надзвичайно послаблені міжнародні позиції України. На неї стало легко тиснути.

Зовнішня причина складніша. Тут збіглися докупи кілька проблем. 

Перша: ЄС зосередився на технічних вимогах до України, забувши про головну загрозу: імперські амбіції Росії.

Друга: вперте небажання Заходу зрозуміти, що Росія не була, не є і ще деякий час не буде стратегічним партнером США та ЄС, бо бачить в них загрозу для існування свого тоталітарного режиму.

Третя: небажання і неготовність Заходу вжити конкретних та практичних кроків для допомоги Україні вийти з-під контролю Москви. Тому аж до сьогодні зосередженість на гаслах, а не діях.

Четверта: відсутність у теперішньої адміністрації США розуміння стратегічного значення ЦСЄ і, як результат, втрата інтересу до пострадянського простору та нерозуміння загрози для себе у разі відтворення нового СРСР.

П´ята: корупційна залежність частини західної політичної та економічної еліти від Росії.

3. Комбінація цих причин призвела до того, що у критичний момент:

– Україна опинилася сам на сам з політичним тиском та економічною агресією з боку Росії

– ЄС не був готовий до відповіді та не виявив достатньої гнучкості

– США прогавили черговий зовнішньополітичний наступ Росії

4. У підсумку Росія вчергове довела Заходу, що діє хоча й брутально і агресивно, але значно ефективніше, ніж він сам.

5. Делегація ПА НАТО хоче почути дещо від нас. А українська громадськість – від вас. Тому на завершення кілька простих запитань:

– чи зацікавлений Захід мати демократичну Україну своєю частиною і коли? Якщо так, то чи готовий Захід до практичних кроків?

- чи готовий Захід стати менш наївним у відносинах з Росією і коли? Чи готовий він реально захищати декларовані ним принципи та цінності у відносинах з Росією. («Я не кажу, що політика ЄС щодо Росії повинна стати якоюсь агресивною. Ні, – звичайно. Але, напевно, вона має стати менш наївною...» Міністр закордонних справ Литви Л. Лінкявічус, 11.12.13)

– що ще потрібно від України, щоб Захід, нарешті, остаточно прийшов до тями («Дуже багато часу пішло на те, щоб європейці, нарешті, прокинулися. Лише насильство (в Україні) привело всіх до тями...» Депутат Європарламенту Р. Хармс, 29.01.14)

6.Оскільки питання були максимально чіткими, хотілося б отримати й чіткі відповіді.

Приємно було почути, що Україну не залишать наодинці...