Поточні обговорення подій в Україні обходять один дуже важливий момент. Однією з основних причин, чому зараз у країні панує такий безлад, є те, що там помічається ґрунтовна дисфункція всієї політичної системи. Ця країна — як і багато інших — розділена на різноманітні соціальні прошарки. Однак різниця полягає в тому, що в Україні розбіжності між ними неможливо адекватно врегулювати силами діючої влади. Саме тому ми постійно бачимо, здавалося б, нерозривне коло радикального політичного чергування (Кучма — Майдан — Ющенко — Янукович — Майдан — сучасні лідери опозиції), що постійно розмежовується все більш несамовитими виверженнями незадоволення населення. Якщо ми хочемо розірвати це пекельне — і дедалі більш летальне — хибне коло, країні доведеться витратити певний час на розробку нових стабільних правил гри. В Україні було (і продовжується) надто аматорське ставлення до Конституції. Принесені жертви вимагають створення більш стабільних і ефективних інституцій, які б захищали життя людей, а не відбирали їх.

♦ У цей час політичний центр ваги рішуче змістився в бік українського парламенту (Ради). Рада — на противагу виконавчій гілці влади в Україні (чи більш прорадянським парламентам) — залишилася (навіть якщо іноді буває сварливою і недоречною) резонуючим форумом для відкритих політичних дебатів. Та, на жаль, Рада відображає аномальну політичну економіку країни навіть більше, ніж справжній виборчий баланс сили. Це означає, що важливі верстви українського населення зараз лише спотвореним чином представлені у цій Раді депутатами, які більше дбають про власні вузькі (часто навіть чисто корисливі) бізнес-інтереси і клієнтські зобов’язання, ніж про своїх реальних виборців. Цей структурний дефект, на мою думку, втричі збільшується через відсутність двопалатної системи парламенту в формі сенату, який би представляв радше регіональні інтереси, ніж політичні. Відсутність двопалатної системи в Україні означає, по-перше, що там формально не представлені різноманітні регіональні інтереси, окрім як через партійну систему, яка сама по собі ще більш сумнівно спирається на регіони, ніж це було би в іншому випадку. По-друге, це означає, що закони не проходитимуть резолютивний «контроль якості» на рівні з політичним подвійним контролем щодо того, наскільки (також регіонально) вони є політично обґрунтованими. По-третє, це також означає, що парламент (і, як наслідок, уся країна) надто легко піддається короткотривалому шаленству політичних пристрастей без позитивного впливу періоду «вистигання» в сенаті. Ми стали свідками патологій, причиною яких були ці структурні дефекти, що повторювалися час від часу за останні кілька років і навіть днів.

Чим тут можна зарадити? Напрошується два варіанти — один для негайного, короткочасного періоду (упродовж наступних кількох днів), і другий для більш тривалого часу (упродовж тих кількох місяців, що залишилися до перевиборів).

♦ У короткочасний період ці структурні дефекти українського політикуму вимагають того, щоб нинішня більшість у Раді утрималася від спокуси бігти попереду паровоза. Вони повинні добре і ґрунтовно обдумувати, як інша (на даний момент значною мірою позбавлена права голосу) частина населення України сприйматиме кожен новий закон, який вони ухвалюватимуть. Осмислення того, як певний закон вплине на довіру усього населення України, і є самою ідеєю верховенства права і визначає надійність існуючої (сподіватимемося, що перехідної) політичної системи. Нашвидку розроблений важливий закон, як той, що прийняли у Раді про усунення президента з посади, не відповідає цим двом простим критеріям. І легітимність його залишається під великим питанням. Він занадто віддалений від (і взагалі не відповідає) конституційної процедури імпічменту. Навіть сама його назва не пройшла б цензуру більш якісної державно-правової системи. Він також, з політичної точки зору, досить таки запальний, бо підтверджує, що, як і попередня, ця Рада також радо готова автоматично схвалювати однобокі й непродумані документи. Без БУДЬ-ЯКОГО обговорення. Громадяни України, які голосували за Партію регіонів, мають усі причини бути незадоволеними своїми представниками. Вони можуть навіть виявитися втягнутими у певні закони проти клептократичого режиму Януковича, жертвами якого вони теж стали. Але переважне право на 24 години, за які він повинен був підписати (чи не підписати) закон про повернення до більш збалансованих правил гри 2004 року, теж юридично некоректне, і що більш важливо — нерозумне з політичної точки зору. Особливо тому, що повністю суперечить тій угоді, яку допомагали розробляти європейські політики. Як колись влучно зауважив Мартін Лютер Кінг, «темрява не може вивести із темряви, це під силу лише світлу». Законодавчий процес сьогодні надто темний. Тому більшість повинна суттєво підняти стандарти.

♦ Що найважливіше — і це вкрай важливе завдання більш тривалого періоду — країна потрібує набагато серйознішого, такого, що враховує всі нюанси і дає підстави для порушення судової справи, обговорення фундаментальних правил гри. Рада однозначно не є місцем для такого обговорення. В Україні було надто багато конституційного аматорства у Раді. Так звана Конституція 2004 року стала хорошим прикладом цього. Цю помилку не можна повторювати. Тому надзвичайно важливо зібрати більш широкий форум ключових зацікавлених сторін і розробити нову Конституцію. І це мають бути не лише політики, а й неурядові організації, представники бізнесу, церковні діячі, журналісти, державні службовці та інші. Щоб кожен важливий прошарок суспільства сьогоднішньої України відчував, що він представлений у цій дискусії за круглим столом. Ці дебати не повинні проходити за закритими дверима, вони мають бути публічними, транслюватися по телебаченню. Усі індивідуальні народні пропозиції необхідно підтримувати і аналізувати. Дискусія повинна вестися не про особистості, партії, окремі угрупування чи регіони, а про фундаментальні правила гри, за якими всі вони зобов’язані грати. Однозначно потрібно скористатися міжнародним досвідом, який можна почерпнути у Венеціанської комісії Ради Європи (до складу якої також входить Росія). Головною темою дискусії має бути розробка відповідної організації влади, яка б дозволила більш справедливо й ефективно представити різноманітні цінності та інтереси українського суспільства. Теми для обговорення повинні включати такі питання, як переваги і недоліки двопалатної системи парламенту, доцільність двох (чи більше) державних мов, федералізація тощо. Треба також обговорити, яким чином можна забезпечити правильне розділення влади (з особливим фокусуванням на дійсно незалежній судовій системі), як побороти корупцію, роль інтересів бізнесу, закон про вибори, як досягти ідеального балансу між Європою та Росією та інші питання.

♦ Більшість у Раді дуже поспішає провести дострокові президентські вибори. І відкритим залишається питання, чи оптимальний це шлях на сьогодні. Напруження у країні все ще дуже високе. Відцентрові сили, особливо на Сході та Півдні — реальні. Ставлення Росії залишається непередбачуваним. Дехто не погоджується, що все те, що відбулося за останні дні й тижні, можна вважати «прогресом». Країні потрібен якийсь час, щоб заспокоїтися, зализати рани і амортизувати зміни. Нинішня більшість, яка, здавалося б, має намір призначити більш «політичну» коаліцію, може натомість вирішити призначити ще більш технократичний (але обраний і затверджений цією Радою) «самовбивчий» уряд. Цей уряд (який може складатися з шанованих українцями професіоналів, що не належать до певних політичних партій) за наступні кілька місяців до президентських виборів може ухвалити низку політично та економічно болісних реформаційних законів, вже досить давно запропонованих МВФ та Європейським Союзом. А за той час, поки уряд прийматиме ці жорсткі, але необхідні, рішення, конституційний круглий стіл міг би розробити нові правила гри, які б можна було винести на всенародний референдум і провести його одночасно з виборами президента. Хоч кого б тоді обрали президентом України, він має діяти за цими ексклюзивно розробленими правилами гри. Є надія, що це применшить фактор особистості на користь більш збалансованого, обдуманого і законного підходу. Це займе не дуже багато часу. Кінцевий термін десь наприкінці осені повинен сфокусувати думки усіх сторін і зменшити спокусу затягувати з цим питанням. Це також надасть усім сторонам достатньо часу, щоб визначитися із найбільш перспективними кандидатами на пост президента.

♦ Загально визнано по всій Україні (а також за її межами — від Ванкувера до Владивостока), що надто багато крові було пролито упродовж останніх тижнів. І цьому немає жодного виправдання. Особи, які вчинили ці злочини (з обох боків), повинні бути покарані згідно із законом. Завдяки безпрецедентним відеозйомкам цих подій — і це само по собі данина дивовижній відкритості країни — є більш ніж достатньо доказів для розгляду цих злочинів. У цьому також може знадобитися міжнародна допомога. Справедливість і особиста відповідальність можуть відіграти визначальну роль у відновленні соціальної «тканини» українського суспільства і в перешкоджанні майбутньому повторенню подібних подій. У мене майже немає сумнівів, що країна здатна впоратися з цим завданням. І якщо ми справді хочемо, щоб уся пролита кров не була марною, ми повинні зробити все можливе. Адже загинули люди. Але бездарні інституції можуть сильно загострити або зменшити можливість того, що люди й надалі вдаватимуться до таких екстремальних заходів.

♦ Сучасна українська більшість може піти зараз одним із двох шляхів. Вона може обрати типовий для Європи ХІХ століття шлях: оголосити перемогу і вдатися до помсти. І це, найімовірніше, призведе до нового циклу політичного протистояння і кровопролиття. Або ж вона може обрати рішення, характерне для Європи ХХ століття, і піти шляхом повного переформатування владних інституцій. Те, що ми не бачили характерної для Середнього Сходу (Сирія, Ірак, тощо) дикості — навіть при близькому огляді, — свідчить про те, що Україна не настільки невблаганно приречена на громадянську війну чи розвал і цілком може знайти конструктивний вихід із кризи. Але для того, щоб цей шлях мав шанс, сучасна більшість повинна почати думати про майбутнє України.