В світлі останній подій навколо України, слід звернути особливу увагу на позицію Туреччини. Вдивляючись в неї з українського берега, вона видається геополітично алогічною і навіть дивною. Але це на перший погляд.

З самого початку подій в Криму реакція Туреччини була стримано-обережною, її заяви звучали в нейтральній інтонації, а її лідери жодного рази не виступили з різким засудженням дій Російської Федерації. Все свідчило про те, що Анкара свідомо самоусунулась від цієї проблематики і воліє «нічого не бачити, нічого не чути, нічого не говорити». Сама по собі, така реакція є досить дивною, зважаючи на тісні етнічні зв’язки турків і кримських татар, а також безпосередню близькість епіцентру подій від самої Туреччини. 

Крим завжди був важливою територією для Туреччини, і коріння цього потрібно шукати не стільки в історичному минулому, скільки в сьогоднішніх викликах поліцентричного світового порядку. Кримські татари завжди тяготіли до Туреччини, вбачали в ній свого захисника і провідника в ісламському світі. Анкара відповідала їм тим же, підтримуючи національну самоідентифікацію кримських татар, поширюючи помірковану ісламську культуру, сприяючи налагодженню дуже тісних зв’язків в усіх сферах життя від освіти до інвестиційних проектів. 

Така увага зі сторони Туреччини була цілком в руслі головних геополітичних пріоритетів країни – ствердження  Туреччини, як беззаперечного лідера тюркомовного світу; як головного центру стабільності в Малій Азії; отримання членства в Європейському Союзі.

Але… поведінка Туреччини в українському питанні, свідчить про те, що зараз погляди офіційної Анкари більш направлені в північно-східному напрямку, ніж в західноєвропейському. Зробити такий висновок нас змушує декілька важливих речей, сутність яких свідчить на користь цього твердження.

Туреччина не вжила всіх можливих засобів для підтримки кримських татар, які не погоджувалися з російською анексією півострова. Незважаючи на їх прохання  закрити Босфор для проходження російських суден, підвести свій флот, активно стати на захист територіальної цілісності України, Туреччина обмежилась лише підтримкою резолюції ООН, що засуджує дії Росії і завіренням кримських татар, що Путін їх не образить.

На цьому фоні, заяви офіційних осіб про можливість вступу Туреччини до Митного союзу стали звучати все більш актуально. Відсутність чіткого сигналу щодо членства в ЄС в найближчій перспективі, примушують Анкару звернути свої погляди в сторону Москви.

Яскравим свідчення відвертого проросійського поступу зовнішньої політики продемонструвала нещодавня заява Туреччини, що вони готові запропонувати Росії варіант прокладки «Південного потоку» не по дну Чорного моря, а по материковій частині Туреччини. Ця заява турецького міністра енергетики і природних ресурсів  Танера Йилдиза прозвучала після рішення європейського парламенту, щодо припинення будівництва газопроводу «Південний потік». Турецький міністр також запевнив, що незважаючи на українську кризу, економічні відносини між країнами не погіршаться, оскільки Анкара і Москва стратегічні партнери.

Немає сумніву, що при подальшому погіршенні відносини з ЄС, Росія скористається такою пропозицією, адже «Південний потік» вважався конкурентом газопроводу «Набукко», будівництво якого активно лобіювали США та ЄС. Не виключено, що програма зниження залежності від російського газу, прийнята в ЄС, спонукає європейські консорціуми повернутись до планів будівництва цього газопроводу, який може постачати до Європи газ з родовищ Туркменістану, Азербайджану, Ірану та Іраку. 

В Росії та Туреччини вже є досвід подібної співпраці при будівництві газопроводу «Блакитний потік», який був зданий в експлуатацію в 2003 року, з проектною потужністю 16 млрд. кубів газу щорічно. Газопровід протяжністю 1213 км призначений виключно для поставок газу турецьким споживачам. Але його продовження на європейську частину Туреччини, а потім через Балкани до Європи цілком реалістичний варіант.

На сьогоднішній день, Туреччина один із найбільших клієнтів «Газпрому», а товарообіг між двома країна досягнув позначки в більш ніж 35 млрд. дол. Росія другий по значенню зовнішньоекономічний партнер Туреччини. Не варто сподіватись, що Анкара поставила б під сумнів налагоджену економічну співпрацю з Москвою, задля активної підтримки Києва.

Відверта проросійська позиція прем’єр-міністра Ердогана пояснюється ще й складною внутрішньополітичною ситуацією в країні. Останні суспільно-політичні події в Туреччині, аж ніяк не можна назвати демократичними. Влада всіляко намагається завадити розширенню впливу опозиції, вдаючись до зовсім екзотичних засобів, як то заборона соціальної мережі Twitter та відео сервісу You Tube. Що свідчить про панічне побоювання повторення подій на стамбульський площі Таксім, які суттєво підірвали позиції самого Ердогана та його партії серед виборців, насамперед в містах.

Муніципальні вибори 30 березня 2014 року, хоч і завершились перемогою партії очолюваної Раджепом Ердоганом, але пройшли з масовими порушеннями і викликали багато запитань у світової спільноти.  10 серпня в Туреччині мають пройти президентські вибори, правляча Партія справедливості та розвитку вже висунула кандидатуру чільного прем’єр-міністра Реджепа Ердогана на цю посаду. Його участь президентських перегонах буде залежати від того чи вдасться правлячій партії внести зміни до конституції Туреччини, що суттєво розширять повноваження президента, які на сьогоднішній день є виключно церемоніальними. В разі перемоги, він продовжить своє 11-річне правління Туреччиною.

Всі ці зовнішньополітичні маневри свідчать про одне – втрата впливу в Єгипті та Сирії, внутрішньополітичні протиріччя, згортання демократичних процесів в середині країни, погіршення відносин з США та ЕС, буде змушувати Туреччину посилювати співпрацю з Росією, як в економічному так і політичному аспектах. Росія точно не буде звертати уваги на недемократичність виборів чи на корупцію, та безумовно віддячить за таку орієнтацію енергетичними преференціями. З точки зору Ердогана, подібний альянс дозволить йому зберегти владу і одночасно не втратити місце серед чільних гравців на євразійському просторі.

Залишається тільки питання, як бути з членством Туреччини в НАТО…