Через два дні стікає час одностороннього припинення вогню українськими військовими. На жаль,воно так і залишилося одностороннім. Бойовики окрім уже традиційних масових обстрілів наших блокпостів примудрилися ще й збити ще один український гвинтокрил.

Президент обіцяв рішучі дії по завершенню перемир’я. Хочеться вірити, що це не буде черговим «китайським попередженням» і сепаратисти нарешті відчуюють «сильну руку» української влади, ту в наявності якої вони сумніваються. Крім них сумніви в тому, що Україна здатна показати зуби є не з’являються і в протилежної частини українського суспільства, яке втомилося чекати, коли силові структури на які так щедро йшли державні гроші останні чотири роки все ж зроблять те для чого вони призначені – забезпечать безпеку наших громадян.

Але при цих думках закрадається сумнів: «Чи проблема лише в силовиках»? Чи можливо це комплексна проблема нашого суспільства, яке дійсно не здатне вирішувати таких речей. Адже в час, коли найкращі воюють суди випускають «елітних» злочинців, в лікарнях продовжують обдирати людей за елементарну медичну допомогу і навіть в армії продовжується корупція від призовних комісій до тилових служб, які за три місяці протистоянь не змогли забезпечити передову елементарним.

Якщо так триватиме і далі, тоді може статися найстрашніше – сумнів закрадеться в наших силовиків. За що вони воюють? Зараз дуже популярним серед громадськості є так званий хорватський варіант вирішення питання на сході. Але варто звернути увагу, що Хорватія до цього йшла три роки. За цей час було введено надзвичайний стан, подолано корупцію, і можливо найважливіше – Хорватія стала націоналістичною країною. Хорвати не боялися відкрито називати героями тих кого ганьбила ненависна їм сербська влада останніх сорок років.

Саме під цими гаслами воюють добровольчі батальйони на сході. Ніяких компромісів тут бути не може, бо коли ми підемо на компроміси у питаннях совісті, то потім під приводом війни на сході спустятся й інші питання. Вже фактично спущене питання люстрації, нівелювання старих корупційних схем, покарання винних в злочинах минулої влади та багато інших. А саме це і є справжньою метою тих, хто стоїть за заколотниками, а не питання мови та федералізації. Адже такий самий сценарій був і в 2004 році.

Путін боїться, щоб Україна була Україною – сильною, впевненою в собі некорупційною державою і коли він йде на переговори, очевидно, що саме ці питання його цікавлять найбільше.

Тому перше, що потрібно зробити після закінчення перемир’я – це почати називати речі своїми іменами: злочинців – злочинцми, ворогів – ворогами, а основне війну – війною, а отже ввести надзвичайний стан хоча б в районі активності терористів. Будь-які інші речі, які назвуть компромісами, буде не що інше, як компроміс із совістю.