MENU

Путіну не потрібне на Донбасі нове Придністров’я

2258 2

Це перемир’я далося нам важче, ніж усі бої цієї війни разом узяті. Ще ніколи в історії України країна з таким нетерпінням, як вечора п’ятниці, не чекала понеділка. Усі втомилися від перемир’я без миру, коли щодня з вини терористів лилася кров українських солдатів і цивільного населення. Кожен новий день «перемир’я» приносив новини, що наводили на підозри, що це «перемир’я» на Донбасі насправді триває вже понад три місяці — з перших пострілів і з перших жертв, а «однобічне припинення вогню» — з першого дня російського вторгнення до Криму. І коли в п’ятницю, 27 червня, одразу після остаточного підписання довгоочікуваного Договору про Асоціацію між Україною та ЄС Президент продовжив перемир’я ще на три дні, багато хто запідозрив зраду. Хоч би яким був клас гравців за політичною шахівницею — від аматорів до гравців світового рівня, основна маса глядачів завжди віддасть перевагу примітивному видовищу гри в Чапаєва перед мудрованими стратегіями шахової гри; перед дипломатичною прелюдією, розвідкою й артилерійською підготовкою віддасть перевагу відчайдушній кавалерійській атаці.

•  У неділю народ вийшов до Адміністрації Президента, а увечері на хвилі народного гніву я вже жартував, що коли Порошенко в понеділок усе ж відновить АТО, то десятки експертів і сотні журналістів знову напишуть, що це рішення Президент прийняв виключно через недільний ультиматум «сотника» Парасюка. А потім був понеділок, що здавався безконечним, з лякаючими новинами з Європи й Москви про продовження переговорів, про наміри призначити Медведчука й Шуфрича губернаторами Донецької й Луганської областей, гаряче підтримані Ігорем Коломойським. Це вже потім ми зрозуміли, що публічна підтримка Коломойським цього призначення була потрібна лише для того, щоб Президент остаточно поховав цей варіант. Адже очевидно: якщо головний конкурент — Коломойський — за, отже, Порошенко буде проти... Президент проводив зустрічі, наради, засідання... І мовчав... Того вечора прес-секретарем Президента на громадських засадах став Олег Ляшко, й усі без винятку засоби масової інформації поширили оптимістичну звістку з його вуст. І лише коли настав новий день, 1 липня, і футбольний матч Німеччина — Алжир уже добігав кінця, сайт Президента підтвердив: однобічне перемир’я закінчене.

Повсюдно полюбляють повторювати крилатий вислів Марка Тулія Цицерона «поганий мир кращий за добру війну», виправдовуючи їм недоречну миротворчість і потурання агресорові. Шанувальники цієї ефектної цитати зазвичай забувають згадати, що великий давньоримський оратор, політик і філософ не обмежився за своє довге життя одній цією фразою. Ось, скажімо, він полюбляв повторювати, що «безкарність — найбільше заохочення злочину». Здавалося б, Європа на кривавому прикладі Гітлера мала б завчити цей важливий урок, але знов і знов європейські лідери продовжують йти на поступки агресорові, на переговори з терористами. Наприклад, «миротворча місія» ОБРЄ на Донбасі. Установча конференція ОБСЄ (тоді ще НБСЄ) в Гельсінкі далекого 1973 року відбулася в ті самі дні, коли в сусідньому Стокгольмі розігралася трагедія із захопленням заручників, що подарувала світу «стокгольмський синдром» — травматичний психологічний зв’язок, своєрідну залежність, яка з часом виробляється між жертвою й агресором. І всі 40 років своєї історії миротворчість від ОБСЄ виливалася в «синдром Гельсінкі» — в єдиноутробного брата стокгольмського. ОБСЄ направляє в зону конфлікту спостерігачів, які негайно стають заручниками бойовиків, що, у свою чергу, є підставою для оголошення перемир’я й початку переговорів про звільнення захоплених працівників ОБСЄ в обмін на поступки терористам. Безконечне порочне коло, коли посередництво ОБСЄ з миротворчості давно вже перетворилося на інструмент всіляких агресорів.

•  Новоявлений агресор уже відчув смак безкарності. Захід зупинив повномасштабне вторгнення? Не біда. Напоготові полчища найманців і «добровольців». День за днем суцільним потоком через кордон текла зброя, аж до танків, дивним чином минувши пости російських прикордонників і охорону армійських складів російської армії, де ще за кілька тижнів до того ця зброя зберігалася. Обдурена меншість і залякана більшість населення захоплених міст байдуже дивиться на розгул вольниці черги самопроголошених «народних республік» Донбасу, а також феодальної вотчини менших бандитів. Самопроголошені Донецька й Луганська «народні республіки» на словах навіть збираються до Митного союзу. Трохи раніше заяви про намір вступити до цієї організації вже зробили «бананово-лимонні» Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія й навіть охоплена патронованою все тією ж Росією громадянською війною Сирія. «Митний союз»? Це раніше всі думали, що таким чином розшифровується абревіатура МС. Тепер же це об’єднання держав-агресорів та їхніх маріонеток інакше як «Терористичним союзом» не назвеш. Так чи інакше, внаслідок великої війни або під тягарем економічних проблем і внутрішніх протиріч цей терористичний союз через кілька років зникне, але надію на мирне відстрочення Європейський Союз має намір купити за рахунок України, а якщо знадобиться, то й за рахунок інших пострадянських держав Східної Європи. Багато в чому, якщо не в усьому, наша доля в наших руках, і лише від нашої завзятості й мужності залежить, чи знайдуть наші європейські союзники мужність і рішучість в собі.

•  Уже звучало порівняння між Москвою 1993 року й Україною 2014-го. Раніше, в дні кривавого розгону Майдану в лютому, російські політологи намагалися змалювати з Віктора Януковича нового Бориса Єльцина, який протистояв, як і в Росії 1993-го, союзу радикалів і націоналістів усіх мастей. У лютому паралель здавалася надуманою й навіть просто безглуздою. І лише коли на Донбасі буйним триколором зацвіли «республіки» російських найманців, коли до України потягнулися тисячі російських неокомуністів, нацистів, козаків, бандитів і просто спраглих нової крові дітей безконечних воєн, які нова Росія вела всі роки свого існування, коли ця маса прибульців почала контактувати з доморослими сепаратистами, ось тоді гримуча суміш, що утворилася, нарешті дійсно стала нагадувати різношерсту опозицію Борису Єльцину зразка 1993 року. Тільки тоді, 20 років тому, всіх їх — від комуністів до неонацистів — іще не спаювала дуже міцно ідеологія неоімперства, російський фашизм лише викльовувався, а Російська православна церква ще не перетворилася на прикриття для проекту СРСР-2. Нарив дозрів лише зараз, через 20 років, і досвідчений політик Володимир Путін дозволив йому прорватися за межами Росії, в українському Донбасі, що разом з Кримом усі ці роки був полігоном для обкатки пропагандистських технологій пострадянського неофашизму.

•  Володимиру Путіну не потрібне на Донбасі нове Придністров’я. І без АТО вся ця гримуча суміш радикалів перебувала в стані перманентної війни всіх проти всіх. У перший же день після припинення перемир’я, коли під ударами українських силовиків рахунок втрат терористів йшов на сотні, а потім і на тисячі, цього дня в Донецьку йшли повномасштабні бої між двома угрупованнями бойовиків. Володимиру Путіну потрібні не республіки на Донбасі — йому потрібна анархія. Анархія на Сході України, анархія в усій Україні. У той же перший день відновлення АТО, коли в Донецьку воювали між собою угруповання Біса і Бородая, в Києві біля Верховної Ради знову з’явилася ряджена «самооборона», що влаштувала масову бійку й застосувала звукошумові гранати. Так, у них не було автоматів — доля Олександра Музичка (Саші Білого) їх чогось навчила, але на хвилі народного гніву, що вправно підігрівається численними маніпуляторами, вони цілком здатні вдарити новій українській владі в спину. Володимиру Путіну не потрібні донбасівські ДНР і ЛНР — йому потрібні «народні республіки» в кожному обласному центрі України, і йому байдуже, буде в основі їхнього прапора триколор чи двокольоровість синього з жовтим і червоного з чорним. І не лише терористи на Донбасі, а й ми самі мимоволі, з найкращих намірів, можемо стати тією самою зброєю, за допомогою якої Володимир Путін спробує розвалити Україну.

Андрій ПЛАХНОНІН


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування »  

Новини