Не важливо, як людина називає Україну - «Батьківщина» чи «Родина»
Позавчора була у російськомовному Дніпропетровську, а вчора - у такому ж російськомовному Нікополі Дніпропетровської області.
Різниця з минулим роком - разюча: часто стрічаєш українські прапорці: на машинах, школах, кафешках, балконах. Впало в око: "Строительные материалы. Склад", і - великий український прапор.
Згадалося, як колись, на початку 90-х мені розповідав мій колега-соціолог, як його 16-річний син отримував паспорт і в графі "національність" (тоді ще була така графа) записав, що він - українець.
- "Как же так?" - спитав його батько. - "У тебя какая фамилия?" -"Русская"
- "Твои родители какой национальности?"
- "Русские".
-"Ты думаешь на каком языке?"
- "На русском".
- "Так почему же ты написал, что ты украинец?"
- "А я так себя чувствую" - відповів трохи подумавши син.
- "И тогда я понял, - зробив висновок мій колега-соціолог. - что вот это "я так себя чувствую" и является основным индикатором идентификации".
Пройшло багато років, той хлопець виріс гідним українцем (хоча й не знаю, якою мовою він зараз думає, та це й не важливо).
З недавнішнього, вчорашнього. В автобусі, що йшов з Нікополя у Дніпропетровськ, позаду мене сидів батько з сином років п'яти.
- "Папа, а почему тут так много мешков?", - закричав хлопчик при виїзді з міста.
- "А это блок-пост. Там стоят наши солдаты, которые стерегут Родину, чтобы на нее не напали враги".
Думаю, батько виховає з сина справжнього українця. І не так важливо, буде для нього Україна "Батьківщиною" чи "Родиной".
Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter
Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки