На початку липня російський блогер Сергій Нікітський розмістив на сайті "Эхо Москвы" фотографії, зроблені ним у громадському туалеті Київського вокзалу – так званих «українських воріт» російської столиці. Підлогу ватерклозету біля пісуарів та кабінок для більших потреб оздобили п`ятикутними зірками, всередині яких – портрети діячів культури РФ, котрі не приховують своєї підтримки України. Серед них – письменники Борис Акунін, Дмитро Биков та Віктор Шендерович, актор Олег Басилашвілі, музиканти Олексій Кортнєв та Юрій Шевчук. 

Кожна "туалетна зірка" супроводжується підписом "П`ята колона". Припускається, що простий громадянин – а інші до вокзальних убиралень не ходять, - буде мочитися, ставши при цьому брудними підошвами на лице рок-музиканта Шевчука. Тим самим, вільно або невільно, висловить своє ставлення до нього.  

Модель, відтворена в привокзальному туалеті, цілком відповідає реальним практикам часів правління товариша Сталіна. Є чимало свідчень, як слідчі НКВС мочилися на побитих під час допиту представників інтелігенції. Подібної "процедури" зазнавали, серед інших, академік Микола Вавілов, поет Осип Мандельштам, театральний режисер Всеволод Мейєрхольд. Мета – зламати не лише фізично, а й принизити морально, що значно болючіше й дієвіше.

Є ще одна подібна практика, цього разу – з суто кримінальним корінням. У тюрмах так чинили з людьми, котрих адміністрація або верхівка злочинців негласно прирікала до "опущення". Для того, аби потрапити до найнижчої тюремної касти, не завжди треба, всупереч розхожим думкам, зазнавати фізичного насильства. Досить, аби на лежачу жертву помочилися або, як варіант, "зашкварили" її паличкою, вимащену туалетною субстанцією. Після того подавати руку, навіть наближатися до такої людини означало самому автоматично потрапити до категорії парій.

У царській Росії, якою б імперської та реакційною вона б цілком справедливо не вважалася, силові структури нічого такого не практикували. Мемуари старих більшовиків розповідають про роки ув’язнень та заслань. Але жоден із них не пригадує, як їх "опускали" на допитах царські сатрапи.

Один із небагатьох випадків публічної обструкції діяча культури в Російській імперії – громадянська страта письменника Миколи Чернишевського. Процедура полягала в тому, що засудженого ставили на коліна, ламали над головою шпагу та позбавляли цим громадянських прав. До речі, через це пройшов свого часу в Глухові український гетьман Іван Мазепа, якого російський цар цілком справедливо вважав зрадником його, государя, імперських інтересів. Через таку ось публічну ганьбу пропустили також повсталих декабристів.

Тож історія публічних принижень незгодних у Росії досить велика. Проте, погодьтеся, ламання шпаги над головами тих же Акуніна, Шендеровича або Шевчука в Росії нинішній як імперська спадщина неприйнятне.

Все через згадану вище суто кримінальну природу радянської влади. Те, що робили з інтелігенцією на допитах у НКВС, точно повторює звичаї злочинного світу. Путін мріє відродити не російську, а саме радянську імперію, роблячи для цього відповідні кроки й застосовуючи насамперед кримінальні методики. Звідси – захоплення заручників, пограбування банків, шантаж, ну і знамените "мочити в сортирах". Ось що буквально втілене в туалеті Київського вокзалу.

Але й тут не все так просто. Варто згадати не лише сталінські часи. Враховуючи нинішнє стратегічне партнерство РФ та Китаю слід не забувати – у середині ХХ століття в Піднебесній під орудою незмінного голови Компартії Китаю Мао Цзедуна почалися процеси, аналогічні нинішнім російським.

Так, восени 1951 року КПК розгорнула повномасштабну кампанію «Реформа мислення». Мета якої – змусити інтелігенцію визнати "історичні помилки". Передусім це стосувалося тих, хто мав західну освіту або хоча б тяжів до зближення з Заходом, шукаючи можливість для взаємозбагачення культур. Ті, хто «помилок» не визнавав, автоматично називалися контрреволюціонерами і – правильно! – зараховувалися до "п’ятої колони".

"Інтелігенти повинні знати: вони всі здебільшого невігласи. Робітники й селяни набагато чистіші за них, нехай руки їхні брудні, а ноги вимащені гноєм", - говорив товариш Мао. Поволі готуючи суспільство до сприйняття освічених людей на "туалетному рівні", він уже в 1957 році дав старт кампанії "Проти реакціонерів", гаслом якої став відомий салоган "Хай розквітнуть сто квітів". Дозволивши провідним діячам культури публічно критикувати чинний лад, він тим самим виявив незгодних.

До Мао Цзедуна в Китаї існувала доктрина: "Вчених можна вбивати, але не можна принижувати". Після 1957 року і весь час, поки вирувала сумнозвісна "культурна революція" з погромами та спаленням книжок, голова КПК гордо заявляв: "Ті, хто визнав себе винним, попереджали інших. І ці інші теж каялися, рятуючи себе. Ми в такий спосіб вбили 46 тисяч представників так званої інтелігенції!"

Виглядає, Путін високо цінує не лише "ефективного менеджера" Сталіна й "талановиту людину" Геббельса. Кращі діячі російської культури на підлозі в туалеті про повному мовчанні робітників та селян – це визнання корисною спадщини Мао Цзедуна.