Скільки існує людство, стільки воно сперечається стосовно декількох речей. Патріотизм – серед них.

У переліку людських пристрастей вище патріотизму розміщується хіба що кохання. Але й патріотизм – це любов.

Тут пригадалася фраза Пушкіна: "Серед людських насолод лиш любов вища музики. Але й любов – мелодія!" …І патріотизм – теж, спробує додати автор. Бо скільки найпрекрасніших пісень, симфоній, поем, картин сотворив людський геній в ім’я любові до Батьківщини!

Короткий текст мудрого Любомира Гузара в УП на цю тему та бурхлива реакція на нього читачів – за кілька днів ця стаття увійшла до лідерів за кількістю поширень в соціальних мережах – підтверджує сказане.

Утім, патріотизм – не тільки любов.

Патріотизм – по-перше, найграндіозніша система різноманітних людських почуттів, емоцій, потреб, інтересів, мотивів, стимулів, пересторог, ціннісних орієнтацій, дій, вчинків, завдяки яким відбувається розвиток людини.

Про це автор вже висловлювався і не раз…

Ця розмова буде продовженням теми про роль і функції патріотизму в бутті I) людини, II) нації, III) людства, тобто спробою відповіді на класичні "а для чєво ето нужно?", "какая разніца?", "нє всьо лі равно?" чи "наша мрія – світ без патріотів, …світ, де є єдине людство".

Що патріотизм, національна ідея дають суспільству, нації, державі?

Патріотизм, національна ідея – це той вічний поклик, який в усі часи, в найрізноманітніших ситуаціях шикував і вів народи вперед, давав надію, формував змісти, вказував шлях і мету.

"Найблагородніші помисли – про благо Вітчизни", – проголошував Цицерон в діалогах "Про державу".

"Я не порушу демократичного ладу і не дозволю цього зробити нікому, хто зраджує чи порушує, і не приховаю цього, але доведу до відома міських деміургів… Я не даватиму і не братиму дарунків на шкоду державі і громадянам" – ох, як актуально звучать і нині витяги з "Присяги Херсонесців" через 2,3 тисячі років.

З тих пір "ніц сі не змінило", як сказав би геніальний "гадюкін" Кузьминський. Чому?

Тому що, знову ж таки, патріотизм – універсальний рушій соціального організму, суспільства, держави, нації. Він є результатом відображення Вітчизни, традицій минулого в індивідуальній і колективній свідомості через призму сучасних тенденцій і спрямований у майбутнє.

У суспільстві патріотичних громадян не існує дилем, якими так люблять спекулювати "українські" проросійські політики: "людина чи нація", "людина для держави чи держава для людини".

Найуспішніші нації, попри всю їхню різність – від японської до американської, якраз і досягли свого прогресу саме тому, що встановили в собі спільний, єдиний для всіх баланс-регулятор між: юридично-правовими нормами захисту прав людини перед державою та морально-етичними, світоглядними, ідеологічними нормами пріоритету інтересів спільноти, нації перед особистими.

Це співвідношення пронизує різні аспекти суспільних устроїв та індивідуального життя людини і є прийнятним для будь-якої цивілізованої нації, бо:

по-перше, взаємодія вказаних протилежних доктрин є внутрішнім стрижнем, який інтегрує членів суспільства, утримує і зрівноважує стабільність держави, зумовлюючи її процвітання;

по-друге, цей динамічний баланс і є одним з механізмів патріотизму як рушійної сили розвитку нації й держави.

Відтак, у прогресі націй патріотизм відіграє: інтегративну; активно-перетворюючу; регулятивну функції.

Давно спостерігаючи за найрізноманітнішими спробами ідеологічних концепцій – від Амосова до Кушнарьова-Табачника, "з прискорбієм" мушу констатувати, що майже всі вони по своїй суті нагадують більш чи менш широкий список благих побажань у стилі "а як би було добре, якби б…".

У таких текстах про те, як би було класно, якби держава (себто влада) була не бандитом, а партнером, а погані бюрократи-чиновники дали дорогу, наприклад, хорошому креативному класу, є багато чудових стилістичних зворотів, іншомовних слів, але немає головного – хоча б натяку на морально-мотиваційні рушії, механізми реалізації й життєздатності запропонованих мрій.

Тому такі, здавалось би, нескладні пропозиції й нагадують більш чи менш красиві автомобілі без пального до двигунів.

Бо будь-яка ідеологічна концепція, яка не базується на національній ідеї і патріотизмі громадян, є утопією!

Ні, національна ідея, патріотизм – не єдині каталізатори, регулятори, інтегратори суспільства. Але вони є тією живильною морально-мотиваційною серцевиною, з якою має бути органічно пов’язана нормативно-правова система суспільних норм, стимулів, контролю тощо.

Тому, позбавляючись патріотизму, який починається від любові до батьків, сім`ї, родини, роду, народу і, нарешті, перевтілює цю любов у вселюдські почуття і прагнення, втрачаючи національну гідність, людина й суспільство приречені на деградацію та регрес.

Історія людства і, зокрема, наша українська доля – найкраще тому підтвердження.

Що патріотизм, національна ідея дають людству?

Будь-яка система є життєздатною настільки, наскільки її компоненти здатні підтримувати внутрішній взаємозв’язок між собою. Людство – це гігантська мегасистема, компонентами якої є нації, суспільства, держави, що перебувають у постійній взаємодії, взаємообміні, взаємозбагаченні.

Власне, в основі різних стосунків народів між собою і лежать різноманітні взаємодії їхніх патріотизмів та національних ідей!

У цих взаємодіях патріотизм також виконує: інтегративну; активно-перетворюючу; регулятивну функції, але механізми їхньої реалізації інші.

Ще одну важливу роль у прогресі вселюдської спільноти патріотизм відіграє через свою місію: оберігати ідентичності націй, стояти на сторожі і розвивати їхні унікальності.

Розмежовуючи нації, патріотизм не ізолює, не протиставляє їх, але зберігає і примножує їхню спроможність вносити якомога більше "матеріалу" у процес взаємозбагачення, тобто прогрес людства!

Отже, різниця між націями є передумовою цивілізаційного різноманіття, яке, у свою чергу, є передумовою вселюдського розвитку. Одноманітність же, оте безлике "єдине людство" без жодної "разніци", до якої прагнуть імпершовіністи всіх сортів чи банальні "совки" – передумова стагнації і смерті.

Тобто, патріотизми націй та їхні національні ідеї, як продуценти і обереги людського різноманіття, здійснюють вирішальні: системоутворюючу й системогенеруючу функції, які наріжним каменем лежать в основі буття й прогресу людства.

Очевидно, що найсуттєвішим суб’єктом вказаного функціонування патріотизму і національної ідеї є мова кожного народу. І тому саме інтернаціоналісти-космополіти всіх сортів, які нібито так дбають про людство, мали б найпильніше дбати про збереження й розвиток мов кожного етносу.

Чому це не так? Чому взагалі терміни "космополітизм" чи "інтернаціоналізм" стали антонімами до слова "патріотизм" чи "націоналізм", тобто, "політичний патріотизм"?

Тому що за цими поняттями, як правило, ховаються або ж відверті імперавантюристи, або ж особи, спримітизовані відсутністю власного патріотизму і національної гідності, а тому не здатні зрозуміти їхню глобальну благотворну роль.

Маємо тут чітко розібратися і зі спекуляціями на тему співвідношень націоналізму і нацизму. Дехто й досі твердить, що нацизм, мовляв, є продовженням, породженням патріотизму-націоналізму.

Насправді ж, справжній, не спотворений імпершовіністами патріотизм і його вища фаза –націоналізм є протилежністю до нацизму.

Щойно розглянули роль і механізми впливу патріотизму будь-якої нації на розвиток людства.Національна ідея не вивищує жодну з націй у цьому процесі.

Нацисти ж всіх епох проголошували і зараз проголошують абсолютно протилежну доктрину: людина і людство, мовляв, розвиваються не завдяки взаємодіям-конкуренції рівних націй, а завдяки домінуванню якоїсь "передової" нації, яка завоюваннями несе особливу місію "культуроносця", "нового порядку", для "менш розвинених" чи "неправильних" народів…

Трагічна, страшна роль такої доктрини у світовій історії, але й зараз людство спостерігає черговий сплеск смертоносного неонацизму, цього разу російського, на своїй арені…

Хочу сподіватися, що цивілізований світ нарешті зрозуміє роль України в боротьбі з цим злом і врятує себе від знищення.