Останнім часом я побував у двох містах, які є правильним прикладом збереження пам'яті про злочини проти людяності – у Берліні та Освенцимі. Тому маю декілька думок, як закріпити пам'ять про Майдан.

Перше. Рух Хрещатиком має бути відкрито на всій довжині вулиці. Це важлива транспортна артерія міста, і від цього нікуди не дітися. В європейських столицях немає прикладів пішохідної зони такого масштабу, як Хрещатик – вулиці на шість смуг. Пішохідною може бути Городецького або Андріївський узвіз, але не Хрещатик – це просто ірраціонально.

Друге. Відрізок вулиці Інститутської від Майдану до перехрестя з вулицею Ольгинською варто перетворити на меморіал Небесної сотні під відкритим небом, законсервувавши залишки барикад та місця вбивств. Пустир між Жовтневим палацом і будинком прийомів уряду, який давно перетворено на нелегальний паркінг, може стати місцем спорудження Центру документації злочинів влади. Це може бути звичайний павільйон за прикладом берлінського "Топографія терору".

На вулиці Грушевського посеред проїжджої частини, на рівні повороту на Паркову дорогу, можна зробити острівець і встановити пам'ятний знак. Саме тут були перші вбивства. Цей острівець фактично є зараз у вигляді дорожних знаків та прапорів – і він не заважає автомобільному руху.

Третє. Для розвантаження трафіку, в зв'язку з перекриттям руху на Інститутській між Майданом та Ольгинською, варто відкрити автомобільний рух вулицею Банковою в односторонньому напрямку – на вулицю Круглоуніверситетську. Банкова була проїзною за Радянського Союзу – там навіть ходив трамвай.

Четверте – дискусійне. Я думаю, фасад Будинку профспілок краще не міняти, а музеїфікувати – як одвічне нагадування про злочини влади. Рожеві плями з фасаду варто змити.

П'яте. "Ялинку" не зносити – хоча, можливо, варто передислокувати.

Звичайно, щоб приступити до цих дій, влада має вирішити питання перебування нинішніх людей на Майдані. Моя думка – щодня, рутинно, крок за кроком, вона має звільняти Хрещатик, не зупиняючись та не піддаючись на спроби влаштувати псевдо-Майдан.

Можливо, для цього варто піти навіть на нестандартні кроки – такі, як проведення міського референдуму.

Зрештою, Майдан – це частина Києва, і саме кияни мають вирішувати питання облаштування міста, тоді як переважна частина осіб, що перебувають там зараз, не мають жодного стосунку до місцевої громади.