20 липня вже доводилося писати про те, що ООН опинилася на межі повторення долі Ліги Націй:

"ООН, ОБСЄ … зараз опинилися на межі повторення долі неефективної Ліги Націй".

Той текст не зовсім про те, а більше був присвячений "Боїнгу" та "ультиматуму" Англії, Франції та Німеччини. До речі, хтось чув, чим там діло закінчилося. Ні? Отож бо...

Ліга Нації була створена після Першої Світової війни і мала подібні цілі й завдання. В результаті, вона виявилася нікчемною і нікому не потрібною. Цвяхи у її труну забивав Гітлер і різні чемберлени. Тим самим займається Путін по відношенню до сучасної системи міжнародного права, відносно ООН, ОБСЄ та інших неймовірно «стурбованих» і «занепокоєних» суб’єктів.

Минуло більше місяця і деякі вітчизняні експерти з упевненістю заявляють, що ООН таки чекає така ж доля.

«ультиматум», «прозріння», «стурбованість», «занепокоєння». Все це було в лапках. Тепер все, що відбувається з лапок винесене. Війна, смерть, катастрофа. Все реальне. Реальною буде і глобальна криза.

До цього всього – кілька рядків з «Вікіпедії» про Лігу Націй:

«…У ставленні до українського питання, як і в цілому до інших національних проблем, Ліга Націй проявляла непослідовність, не здійснювала контролю за реалізацією прийнятих нею резолюцій. Складна система прийняття рішень, відсутність механізму для їх впровадження, декларативність і суперечливість окремих документів Ліги Націй зумовили її безсилість проти агресорів і в кінцевому результаті привели до остаточного краху з початку Другої світової війни 1939–1945 рр. …»

Нічого не нагадує?

Складається враження, що сучасна система міжнародного права і міжнародних організацій не були б здатні протистояти навіть Україні, якби офіційний Київ, не віддавши свого часу ядерну зброю, почав чинити на своїх кордонах щось подібне до того, що чинить Кремль…

А європейські лідери, схоже, так само, як і наші, займаються вирішенням своїх дрібних локальних проблем з більшим ентузіазмом, ніж борються з тим, що може в одну мить викинути їх на смітник історії.

Так само, як нам наше становище доводить необхідність сильної президентської держави, так і західні держави, схоже, найближчими роками будуть змушені перейти до більш обмежених форм демократії. Це дозволить приймати рішення з питань міжнародної політики більш оперативно, ефективніше їх реалізовувати, частково побороти бюрократію. Проте, очевидно, що їх до цього мають змусити певні потрясіння, а не усвідомлення необхідності цього…