Україна настільки багата на військові ресурси країна, що от уже майже півроку група “захисників” сходу країни “обороняє” свої території БТРами, “Град”-ами, “Ураган”-ами, танками, про дрібнішу військову техніку й говорити не варто, адже землі Донбасу настільки родючі, що все це росте у звичайних мешканців на звичайних городах.

Уявіть собі: виходиш на грядку, а там на помідорних кущиках ростуть зовсім тобі не рожевощокі помідорчики, а ГРАНАТИ, і зривати ці овочі треба з особливою уважністю й душевною теплотою. Чому так? Бо якщо кільце «помідорне» лишиться на кущі, а сам плід у господаря в руках – за мить не лишиться ні господаря, ні його городу, ані прилеглих територій.

Але зброя росте тут не тільки на кущах, а й на деревах. Також її виловлюють з річок, озер та ставків. Жителі сходу – славні господарі! Земля в цім краї приховує багато цікавого, а що саме – можуть розказати гірники. Кажуть, вони щоденно відкопують зброю ще часів Першої та Другої Світових воєн, яка, власне, і служить “ДНРівцям” у боротьбі проти клятих українських загарбників. Головне, що правда на стороні східняків: вони обороняють свою землю, “ісконно рускіє тєріторіі” від “наглих фашистюг і бЕндер” з України.

Нинішні “боронителі” новоутвореної “ДНР” захищають “свій народ” пильно, без сну й відпочинку. Вдень вони вбивають капосних бійців української армії, вночі ж – обробляють городи, збирають урожай і мінують поля – так, про всяк випадок, бо ж це обов’язкова умова “захисту” рідного краю. Розгромити після себе все і зрівняти місцевість з землею – справжня мета донбаських вояків. Адже так захищають “свої території” справжні господарі своєї землі! Логіку місцевих жителів легко пояснити: як не розірветься на замінованому городі “укропський нацгад”, то синок чи онучок бійця з “ополченія” пробіжиться в пошуках соковитого “помідорчика”, і рештки “дєточкі” збиратимуть всією околицею та частинами доставлятимуть “вбитим горем батькам”, які одразу розкажуть всьому світу, тобто російському сусідові, які “чмошні” українські бійці, бо відправили дитину бігати мінним полем. Ніхто не шукатиме правди, чи був насправді хлопчик, хто мінував поля, чому люди “захищають” свої населені пункти в такий спосіб і чи рідна ця територія насправді для цих “бійців”.

Війна йде вже майже шість місяців, мало не щодня україно-російський кордон перетинають найманці з Росії, озброєні до зубів, які завозять із собою нову техніку. Проте (цитую): “в Україні немає російських військових”. “Вєлікая дєржава” і далі годує своїх громадян та інших шанувальників Путіна байками про непричетність Росії до подій на сході України. І дуже прикро, що коли весь світ говорить про пряме вторгнення російських військ до України і про справжню війну, підлеглі карлика-імператора і далі “жують” залишки свого мозку, перекручуючи історичні факти й давлячись слиною ненависті стосовні триклятих хохлів, які для них остаточно трансформувалися в “укрів” та “укропів”.

Виявляється, очі не для того, щоб бачити, а вуха не для того, щоб чути. Немає більше ніяких світових інформаційних джерел, не існує мов, окрім російської, за допомогою яких можна було б розширити сприйняття навколишнього середовища і осягнути ситуацію на Сході України. Весь світ бреше, окрім могутньої РОСІЇ! Немає інформаційної війни. Анітрішечки. Зате у кожного “справжнього росіянина” є язик для висловлення ненависті й огиди до українського народу і зуби, аби видрати ненависному “бандерівцю” серце. А ще – слова. Багато слів про “братній народ”, про повернення “могутньої держави”, “коли всі нас боялися”, про часи миру та спокою, якого буцімто російський народ позбавили українці, розпочавши свою нікому не потрібну Революцію. Ага, забулося: українців також немає й не існувало ніколи – це все здичавілі росіяни, яким наснилася демократія і всі її тяжкі наслідки!..

А війна доправить загиблих бійців до їхніх родин. Ми своїх героїв, захисників Батьківщини, хоч як прикро про це говорити, оплакуємо всією країною. Ми цінуємо те, що вони вже для нас зробили і ніколи, НІКОЛИ не забудемо того, що вони далі роблять для нас ціною величезних втрат. Вони виборюють для нас свободу й незалежність. А за що борються російські найманці? За що горе смерті на голову їхнім дружинам і матерям?

Ну то як, шановні сусіди, ви знову захищаєте свого “Великого Вождя” і підтримуєте його політику? Можете не відповідати, бачимо. Їжте все те, що вам приносять щодня й щохвилини на великому інформаційному тарелі! Їжте, та не вдавіться! Правда все одно вийде на поверхню, і зовсім не українці вигадали слова на підтвердження цієї тези. Пам’ятаєте? “Все тайное когда-нибудь становится явным”.

Наразі маємо те, що маємо: російськими регулярними військами захоплено Новоазовськ, а українські бійці шукають шляхів відступу з-під Іловайська (Донецька область). З Новоазовська диверсанти тепер мають вихід до Азовського моря. Чим це може загрожувати Україні, нам лишається тільки висувати власні гіпотези й чекати. Президент України Петро Порошенко скасував візит до Туреччини і 7 важливих зустрічей задля екстренного засідання РНБО, яке, власне, й триває зараз. Наберемося терпіння й дочекаємося результатів.