Будь-хто, хто бував у гарячих точках східного фронту, знає, що на передовій знаходяться численні добровольчі групи. Ці групи користуються повагою у армії і воюють з нею у тісній взаємодії. Найбільш відомим ім’ям тут є Правий сектор –це насправді не єдиний батальйон, а група загонів, котрі виконують різні задачі у різних зонах фронту. Також можу назвати батальйон ОУН, котрий зараз воює у районі селища Піски на межі Донецька.

Найболючішою проблемою є нестача зброї. Воюють власною легальною (мисливською), воюють здобутою в бою. Навіть такої зброї не вистачає. Не кажучи вже про те, що тримати позиції без крупнокаліберних кулеметів, без гранатометів, мінометів зараз уже практично неможливо. В той час, як їжу, обмундирування та засоби зв’язку можуть забезпечити волонтери, по серйозній зброї (не кажучи вже про бронетехніку) це питання лише до держави.

Отож, якщо добровольчі підрозділи МВС зараз борються за танки, БТРи і артилерію, то так звані «дикі» добровольці – за мінімальну стрілецьку зброю і право не понести кримінальну відповідальність за захист України. 

Важливо розуміти! Ці підрозділи зовсім не «плутаються під ногами» у армії. Добровольці – люди, на яких тримається фронт. ДІЮЧИ РАЗОМ З АРМІЄЮ, ВОНИ ЦЕМЕНТУЮТЬ ЇЇ СВОЄ РІШУЧІСТЮ. Без перебільшення, бойовий дух в армії вже б давно упав, через бездарність окремих командувачів та політичні ігри у Києві, через матеріальну скруту. Але завдяки тому, що добровольці дивують простих солдат своєю мужністю та мотивованістю, армія могутньо стимулюється проявляти і свою доблесть.

Багато хто у керівництві держави побоюється добровольців. Але, насправді, дарма. Попри свою жорстоку критику топ-політиків та генералів, ніхто всерйоз іти їх стріляти не збирається. Усі розуміють, що всередині треба діяти іншими засобами.

Отже, яким правовим чином можна було б розв’язати цю проблему –прийнявши закон чи указ президента, чи рішення РНБО, чи все одразу.

1. Створити орган саморегуляції – раду польових командирів. Рада буде контактувати з владою від імені усіх добровольців, котрі входять до її підрозділів. Вона видає посвідки своїм членам. Рада матиме порядок прийняття підрозділів. Вона і нестиме відповідальність за своїх добровольців.

2. Рада і влада спільно визначають так звану територію бойових дій, періодично переглядаючи її межі. На цій території можна знаходитися з нелегальною зброєю та боєприпасами, але за її межі зброю вивозити зброю можна лише (приміром) для ремонту по наперед поданій державі заявці і на обмежений термін (можливо, без боєприпасів). Рада слідкує з цим спільно з державою. Застосовує жорсткі санкції до «своїх» порушників, зокрема, позбавляє права воювати добровольцем за порушення режиму зберігання зброї.

3. У обмін на це обмеження держава дає зброю та засоби добровольцям,записуючи їх, приміром, у певні територіальні батальйони, щоб усе було по закону. Але, підкреслю, основа – це договір, це чесне слово, котре дають Рада і держава одне одному – дисципліна в обмін на зброю. Добровольці в першу чергу самі себе контролюють.

4. Усі члени Ради складають свою особливу присягу воїна Верховному Головнокомандуючому. Зобов’язуються максимально, наскільки це можливо, слухатися у воєнних питаннях. 

5. Можна розписати порядок взаємодії частин Ради з армією і МВС, щоб обов’язки були прописані. Висунути серйозні вимоги щодо профілактики мародерства і покарання за непокору/недотримання. Але це на сьогодні вторинне. Головне – гарантії незастосування зброї проти держави у обмін на зброю.

Ключовий фактор успіху тут – це організована та дієва Рада. Вона має бути диверсифікована, тобто там мають бути максимальна кількість добровольчих організації, щоб це було представництвом всього громадського суспільства, а не окремих груп з політичними планами. Очолити її мають авторитетні особистості. Це убезпечить від того, що керівники будуть боятися цю раду як політичного конкурента. Це має бути оперативний орган саморегуляції.

P.S Коротко відповім на можливий закид, чому ті добровольцям не доцільно йти по одинці у армію/МВС. 

1. Перш за все – колектив і злагодженість. Якщо, до прикладу, ОУН має готовий, спаяний колектив сміливих людей, то це – колосальна перевага на війні. На побудову чоти чи роти треба тратити місяці, а тут можна обійтися значно меншим терміном.

2. Залучити та спішно інтегрувати добровольців набагато простіше під чітку ідеологічну позицію, яка є у цих загонах. Так само з волонтерами і спонсорами.

3. Армія (МВС значно меншою мірою) – тяжкий бюрократичний механізм і повільно засвоює управлінські та технологічні інновації. Зерна прогресу можуть зараз виростати з необхідною швидкістю тільки в рамках добровольчих структур.