25 вересня один з авторів проекту, народний депутат Юрій Дерев’янко оприлюднив документ в Інтернеті. Як стверджується, це і є довгожданою проголосованою версією закону, яку підписав спікер Верховної Ради Олександр Турчинов і яку було направлено на підпис президенту. Втім, на офіційному сайті парламенту досі наявний тільки проект закону у липневій редакції, тобто до суттєвих змін у другому читанні.

Як би там не було, аналіз документу, оприлюдненому одним з авторів закону, дає можливість спрогнозувати перспективи його майбутньої реалізації та передбачити проблеми, що можуть виникнути.

Обмеження, що запроваджуються, стосуються фактично усіх посад, пов’язаних із виконанням функцій держави, в тому числі, членів Кабміну, керівників центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабміну, Голови НБУ, АМК, Фонду державного майна, Держкомтелерадіо, Генпрокурора, голови СБУ, Служби зовнішньої розвідки, начальника УДО, їх перших заступників і заступників, військових посадових осіб Збройних Сил України, членів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, усіх суддів, начальницького складу органів внутрішніх справ, членів ЦВК, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Найцікавіша і одночасно найдискусійніша частина документу – особи, на яких поширюються обмеження.

Першою групою осіб, яких стосується люстрація, є так звані «люди Януковича». Закон запроваджує два самостійні критерії заборони участі у державному управлінні особам, що займали посади в період президентства Януковича.

Перший критерій стосується осіб, що обіймали посади в період з 25 лютого 2010 року (інавгурація Януковича) по 22 лютого 2014 (прийняття парламентом рішення про його самоусунення) протягом не менше як 1 року.

Другий критерій стосується осіб, що обіймали посади в період з 21 листопада 2013 року («призупинення» підготовки до підписання Угоди про асоціацію) по 22 лютого 2014 року, але не були звільнені за власним бажанням. Тобто за другим критерієм до усіх, хто в період Майдану звільнився за власною ініціативою, люстрація не застосовуватиметься.

Закон окремо прямо не встановлює яким чином співвідносяться обидва критерії. Це, в свою чергу, породило дискусії на предмет того, чи уникнуть люстрації ті з «людей Януковича», хто звільнився за власним бажанням. Приміром, Сергій Льовочкін, який у січні 2014 звільнився з посади Глави Адміністрації Президента за власною ініціативою.

Втім, аналіз тексту документу свідчить, що жодна із його норм не встановлює залежності між собою двох наведених вище критеріїв, у зв’язку з чим можна стверджувати, що застосовуватися вони повинні самостійно.

Тобто факт зайняття особою посади у час президенства Януковича протягом 1 року і більше, незалежно від причини її подальшого звільнення, є достатньою підставою для застосування до такої особи обмежень встановлених законом.

При цьому, якщо до таких осіб не застосовується перший критерій (скажімо, перебування на посаді менше року), але застосовується другий, такі особи також підпадають під обмеження.

Зауваження викликає обмеження, яке поширюється на працівників органів внутрішніх справ і прокуратури, які «здійснювали заходи спрямовані на кримінальне переслідування» осіб, до яких було застосовано повну індивідуальну амністію. Вказане формулювання не відповідає термінології Кримінального процесуального кодексу, що створює підстави для довільного трактування, а відтак і довільного визначення переліку суб’єктів, що під таку заборону підпадають.

Щодо інших критеріїв, на підставі яких особі забороняється участь у державному управлінні, та які передбачають встановлення факту незаконності дій особи на підставі рішення суду, такі заходи не охоплюються класичним розумінням люстрації. В таких випадках мова йде про застосування заходів юридичної відповідальності за вчинення конкретно визначених порушень, злочинів. Натомість, люстрація, за своєю сутністю, є заходом не пов’язаним зі встановленням вини особи у вчиненні того чи іншого протиправного діяння.

Очевидно, що для застосування заходів відповідальності за вчинення конкретних порушень, як розпалювання міжнаціональної ворожнечі, посягання на національну безпеку, територіальну цілісність, перешкоджання реалізації права на мирні збори, про що йдеться у законі, не потрібно прийняття окремого закону про очищення влади. Для таких процесів достатньо політичної волі та виконання керівниками держави їх законних обов’язків. Тоді не було б потреби у прийнятті окремого закону. І, навпаки, за умов відсутності політичної волі, навіть існування окремого закону може закінчитися черговою нереалізованою декларацією.