MENU

Культура «Русского миру» західному світу не цікава

5515 1

Я щойно зрозумів, що таке культура "русского мира".

 

Це частина сучасної культури, практично невідома західному світу. За винятком Баришнікова, Бродського, Ростроповіча і Солженіцина. І тільки завдяки тому відома, що всі вони виїхали з цього "русского мира". Але це якраз ті винятки, які підтверджують правило.

 

"Русский мир" західному світу не цікавий. Така вона – трудна правда. Якщо це, звісно, не західні славісти і не поціновувачі творчості Соф'ї Ґубайдуліної та Ільї Кабакова. Але Ґубайдуліна з Кабаковим теж виїхали з "русского мира". Давно. І коли вони кажуть "ах, у нас Достоевский с Толстым" – це насправді від слабкості. Бо на сьогоднішній день представити світу, за великим рахунком, їм, 150-мільйонній тіні західної цивілізації, нема чого. Крім "Достоевского с Толстым", звісно ж.

 

Але "Достоєвського з Толстим" вони пред'являють регулярно в розмовах із нами також. Це останній аргумент російського інтелігента. І перший теж. Російський інтелігент – це вершник духовності, який їде на старих дріжджах минулої величі. Вона в нього "була". І він про це пам'ятає завжди – серед ночі розбуди: "Достоевский и Толстой". Скаже, пальцем помахає – і далі спить. А коли він востаннє мав справу з Толстим, спитай його. Чи не переглядаючи, бува, голлівудську "Анну Карєніну"? Ай-ай. Саме тоді в 99%? Як шкода... Йому може допомогти ієрарх православної церкви. І теж помахати пальцем: "Запад утратил, прогнил и потерял. Сергий Радонежский... Серафим Саровский...". І далі спить.

 

"Русский мир" не розмовляє із Заходом однією мовою, не має спільного культурного коду, не грає з ним в одні ігри. Навіть у найцікавіших своїх виявах і зразках це досить домашній продукт.

 

"Москва слезам не верит" – пам'ятаєте такий фільм? Це фільм про інопланетян. За це йому й дали Оскара. Фільм про радянських людей-фріків – дивних і симпатичних у своїй жалюгідності й незбагненності. Але скільки можна їздити на цій незбагненності, скільки можна стрибати з сокирою в руках і роздирати рани своєї імперської величі? Скільки антропологія може вдавати культуру, врешті-решт?

 

Тому "русскому миру" нічого не залишається, як продавати себе нам. Вони продають нам серіали про мєнтов, фільми про ВОВ і мемуари Стрєлкова, ностальгію за мезозоєм і "духовные скрепы", а коли їм про це кажеш, вони знову повторюють, як мантру: "Достоевский и Толстой". А нам, своєю чергою, вони не залишають нічого іншого, як роль тіні тіні західної цивілізації. Так Дуґін продає нам Гайдеґґера. Вам подобається Гайдеґґер у переспіві Дуґіна? Мені не дуже. Адепти самобутності й апостоли ізоляції продають мені Гайдеґґера... Смішно.

 

Отут і криється секрет полішинелі Гоголя. Тінню тіні бути не хочеться. Хочеться бути собою, правда? Недосконалим, без всесвітньої величі й претензій на домінування над всесвітом, але живим.

 

Тому краще мати малу європейську культуру – без геніїв і без амбіцій у минулому, але яка розмовляє сьогодні зі світом однією мовою і буде розмовляти завтра – ніж нидіти на околицях культури, яка на захід від Чопа уже нікому не цікава і не потрібна. Наша культура може бути неповною і недосконалою, травмованою та інфантильною, свідомою своїх чорних дір, білих плям і недоліків. Але це культура нас, а не їх. Це культура нас без них. Завелика амбіція? Чи можливі ми без них? Та в тому й річ, що тільки без них і можливі – от воно як насправді.

 

Отакий постколоніалізм у кількох реченнях.

Andrij Bondar


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі


Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини