Не так давно булиоприлюднені дані соціологічнихдосліджень, що показали стрімке падінняпідтримкидіючого українського президента до13%. Цим одразу почали тішитисячисленні опозиціонери, вбачаючи у данихцифрах підґрунтя власних перемог умайбутньому.

Хоча ці цифри, насправді,не дають відповідей на усі питання. Аджехоча президента повністю підтримують13%, повністю не підтримують його 47%. А щож із рештою 40%?

Виходить, що змінилосяз 2010 року не так вже й багато? Простобільшість активних прихильників перейшлиу пасивні та мовчазні, але не надтозмінили свою позицію.

Власне, навряд чининішній президент суттєво змінився з2010 року. Його обрали саме такого, якимвін є.

Чого від нього очікувалилюди, що голосували? Демократизації?Євроінтеграції? Ліберальних реформ?Потужних промов та ораторськоїмайстерності? Скромності у побуті?

Дуже у цьому сумніваюсь.

То чого ж вони очікували?

Імідж діючого президентатривалий час будувався на тому, що віндуже суворий до всіх та уміє примуситипрацювати клятих бюрократів, не гидуючиі відвертим рукоприкладством. До речі,перед виборами 2004 року дуже популярнимибули історії про те, що тодішній прем’єркулаками з’ясовував стосунки з іншимвідомим політиком.

Думаю, що не один виборецьнинішнього президента уявляв собі йогобудні у такому вигляді, що той збиратимекожного тижня міністрів та буде їхпублічно, перед камерами «секти різками».

За останній час публічнасуворість виявлялася лише епізодично.А народ явно бажав шоу, що і виразилосьу падінні підтримки.

Усвідомлення цього,очевидно, змусило шукати нові іміджевімоделі роботи. Свідченням цього є останніпублічні виступи діючого президента.

Отже, уході нарадипрезидент перед камерами пообіцяв«відірватиголову» після виборів міністру П.Порошенко. До цього, 11 вересня «підруку» потрапиввіце-прем’єр В. Хорошковський, якийне зміг назвати прожитковий мінімумпісля суворого запитання президента.

Думаю, що об’єктикритики у даному випадку були обраніневипадково.

П. Порошенко – олігарх,колишній «помаранчевий», кум Ющенка іт.д. Та В. Хорошковський, чия презентабельназовнішність стала вже давно «притчеюво язицах». Думаю, що не один виборецьдіючого президента, спостерігаючи цешоу, казав приблизно таке: «Покажи їм,Федорович!»

Адже тут головне – тло,яке впливає на сприйняття інформаціїбільше, ніж сама інформація.

Як у відомому анекдоті«сіоніст Абрам» допомагає збиратимилостиню «росіянину Івану», простоперебуваючи поруч з ним.

Підозрюю, що все церозпочалося невипадково саме передвиборами. Крім того, є всі підставивважати, що подібні вистави із все більшвисоким градусом серйозності будутьтривати і надалі.

Головна проблема –слід постійно нарощувати масштабністьі серйозність.

Власне, для успішногопродовження гри потрібен буде «стрілочник»,який стане жертвою, принесеною громадськійдумці заради підтримки.

Тут, власне, можнавиділити дві основні кандидатури. П.Порошенко (стрілочник за посадою якміністр економіки) та С. Тигипко (стрілочник за реалізованими проектамита статусом). Хоча, не можна забувати іпро головну кандидатуру – діючогопрем’єра, дії якого останнім часомвиникають багато питань. Зокрема, нідля кого не є секретом, що нещодавнійскачок долара був спровокований (у томучислі) і наполегливими та безпричиннимизаявами Миколи Яновича, що підстав длязнецінення гривні немає. А що може кращестимулювати паніку ніж заяви уряду, щопідстав для неї немає?

У цьому контекстіцікавими виглядають останніінтерв’ю Сергія Леонідовича. В них,зокрема, він намагається обходитипитання про те, чому його роль публічногообличчя кампанії ПР зведена до мінімуму.Також про те, як його «відтерли» відправа виступати на з’їзді ПР. І намагаєтьсядистанціюватися від багатьох моментів(починаючи від критики попередників, ідо стану бізнес-клімату). Після уважногопрочитання подібних текстів не полишаєдумка, що хтось готує персональнустратегію виправдань.

Підсумовуючи усе сказаневище, слід відзначити наступне: 1) післяполовини конституційного строку іміджевастратегія діючого президента повертаєтьсядо витоків; 2) це виражається у актуалізаціїстарої схеми «дуже суворий цар та лихібояри»; 3) слід очікувати її подальшийрозвиток та переведення у площинукадрових жертвопринесень.

При цьому, нічого новогоніхто не винаходить, а просто намагаєтьсяосідлати старого коня, що вже привозивкілька разів першим до фінішної прямої.