16 жовтня вступив в  силу закон «Про очищення влади» (про люстрацію), і звідусіль звучать полегшені зітхання: «Ну нарешті!», «Давно пора!»… Все правильно, давно пора, вже більше 20 років як пора, але... Чи справді закон про люстрацію відображає реальні запити суспільства?

От скажіть, які емоції викличе у вас той факт, що керуючі при Вікторі Януковичі чиновники не матимуть можливості займати посади в органах державного управління? Позитивні? Так і в мене позитивні, ну і що з того? Чи не здається вам, що багато з них полегшено зітхнуть, зберуть нажите «непосильною працею» майно, і поїдуть, в найпростішому випадку, кудись на дачу стежити за городом, і чекати свого часу, а в кращому - куди-небудь на елітні європейські чи острівні курорти просаджувати вкрадене у народу добро.

Закон про люстрацію Україні дуже потрібен, тільки от не зовсім зрозуміло, чому в ньому прописані саме такі критерії «очищення». Ось, наприклад, чому для люстрації вибраний тільки період президентства Януковича з лютого 2010 по лютий 2014 року, і до набуття Україною Незалежності? Окей, ми взяли як константу те, що Янукович - зло, при якому відбувалися страшні речі. Так і є, але ж жодного рішення суду з цього приводу немає. Справи, чи як там зараз, провадження активно відкриваються пачками, а от до вироків ніяк не доходять.

А хіба не відбувалися страшні речі 20 років до цього? Не було тотальної корупції та нахабного розкрадання, вбивств журналістів, бандитських розборок, рекету, недоторканних мажорів і так далі? Чи до 2010 року Янукович був паінькою, м'яким і пухнастим? Якщо хтось забув, нагадаю, що він, як мінімум двічі, займав пост прем’єра. Саме тоді на всю країну гриміли гучні історії з приватизацією за копійки Криворіжсталі, з Чорноморським шельфом і легендарними чотирма студентками-засновницями Vanco. Чому ж тоді не береться до уваги цей період? У Януковича тоді не було повноважень? Ну, якщо говорити про другий уряд, який працював в умовах парламентсько-президентської республіки, то я б дуже посперечався. А чи не тому закриваються очі на попередні періоди перебування при владі Януковича, що багато хто з відомих нині політиків можуть тоді піти «паровозом» з «легітимним» (пробачте такий сленг)? Наприклад, у другому уряді Федоровича можна знайти багато знайомих облич, я б навіть сказав, «героїв Майдану». Так, міністром оборони в тому уряді був Анатолій Гриценко, міністром юстиції - Роман Зварич, міністром надзвичайних ситуацій - Віктор Балога, міністром внутрішніх справ - Юрій Луценко, а міністром закордонних справ встигли попрацювати Борис Тарасюк і (який жах!) нинішній прем'єр Арсеній Яценюк. Хтось скаже, що перераховані вище політики в тому уряді більше конфліктували ніж працювали, та й протягнув він не так довго. Ок. Але ось тут виникає ще одне питання: як довго потрібно було працювати в системі координат Януковича, щоб безповоротно просочитися корупційним духом? Закон про люстрацію вказує, що не менше 1 року. Чому так? Чому, скажімо, не 3 або 6 місяців? Невже необхідно було цілий рік придивлятися, щоб зрозуміти, наскільки хвора і злочинна ця система? Чи не тому цілих 12 місяців, що посаду міністра економічного розвитку і торгівлі в уряді Миколи Азарова з березня по грудень 2012 року (тобто цілих 9 місяців) займав нинішній Президент Петро Порошенко?

Поряд з цим, викликає багато запитань той факт, що в разі, якщо йдеться про період з 2010 по 2014 рік, під люстрацію підпадають ті, хто займав пости міністрів і їх перших заступників, а заступники підпадають під «червону картку» лише в період подій Євромайдану. А чи не тому таке дивовижне ігнорування посади замміністра, що, в цьому випадку, під люстрацію міг би потрапити нинішній міністр закордонних справ Павло Клімкін, який працював заступником міністра закордонних справ з квітня 2010 по червень 2012 року? Так, Клімкін відіграв не останню роль в процесі підготовки історичної угоди про асоціацію з ЄС, але невже це має стати підставою для «прощення» всіх інших людей, які працювали на посадах заступників міністрів?

Досить смішним виглядає історія з виборними посадами, які не підпадають під люстрацію. Складається враження, що, перебуваючи зараз при владі, політичні сили так проявляють співчуття до своїх опонентів і дають їм шанс хоча б потрапити до парламенту. Тобто, дають можливість захищати бізнес і захиститись від правосуддя депутатською недоторканністю. Чому ж влада така лояльна до тих, кого називає бандитами?

Багато питань викликає також головний орган, уповноважений з проведення люстраційних перевірок. Начебто, за прикладом західних посткомуністичних сусідів, у нас повинні були бути спеціальні громадські люстраційні комісії. Тільки весь процес, як виявилося, проходитиме під наглядом Міністерства юстиції, без якого, схоже, не буде вирішено жодного питання, пов'язаного з перевірками…

Не можна сказати, що закон про люстрацію не потрібен. Дискусію про його доцільність пропоную відкласти в бік. Напевно, в умовах відсутності нормальної роботи органів правосуддя, без нього не обійтися. Тільки от проблема в тому, що саме до цієї версії закону поки що більше підходить не політичне визначення люстрації, а скоріше пряме, тобто - обряд очищення за допомогою жертвопринесень (від лат. Lustratio).

Проведення люстрації в багатьох країнах мотивувалося бажанням до досягнення справедливості. Все так і в нас. Тільки от в Україні це поки більше подібне на часткову люстрацію, чи якусь недолюстрацію. Процес, звичайно, пішов, однак не варто дивуватися, коли в результаті такої недолюстрації ми отримаємо певну недосправедливість. І потім багатьом нашим політикам не варто апелювати до розважливості, якщо раптом, ненароком, хтось десь когось макне в черговий сміттєвий бак.