Минулого тижня в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі відбулося перше засідання робочої групи з розробки Комплексної програми підтримки електротранспорту в Україні. Оскільки ми в питанні побудови ринку електро-авто-транспорту не першопрохідці, то запросили експертів з інших країн, які мають як позитивний, так і негативний досвід впровадження таких інновацій.

Одним із експертів був естонець Юрі Тамм – людина, яка популяризує ідею переходу на електромобілі, й щороку проводить ралі на електрокарах. Він розповів філософську історію про те, що коли тільки «виношував» ідею такого заходу, його розкритикували абсолютно всі, й абсолютно всі сказали, що це неможливо.

Коли він, засмучений, вкотре вийшов з авторитетним італійським колегою з наради, той сказав йому: «У тебе все вийде, тому що ти нічого не знаєш про ралі, нічого не знаєш про електромобілі і нічого не знаєш про енергетику». Іноді незнання – це двигун прогресу. Воно ламає кліше і шаблонність. У нас є деяка зашореність, яка не дає повністю вписатися в наше життя новим технологіям. Проте кожного разу, коли хтось мене б’є по рукам чи намагається «підрізати крила», я згадую слова Генрі Форда: «Якщо ти думаєш, що в тебе вийде, або якщо ти думаєш, що в тебе не вийде, в обох випадках ти маєш рацію».

До чого я це веду… На засіданні робочої групи нам всім, ентузіастам, які всупереч усім обставинам намагаються створити умови для розвитку екологічного транспорту, начальник Управління стратегічного планування та розвитку енергетичних ринків НКРЕ заявив, що перехід на електротранспорт в Україні неможливий, адже до цього не готова інфраструктура. Я дуже поважаю його авторитетну думку і не піддаю жодним сумнівам слова про те, що «наші мережі розраховані на певну структуру споживання електроенергії і якщо відразу піде масовий розвиток приватного електромобільного транспорту, то можуть виникнути проблеми з забезпеченням електроенергії». Мені здається, що чиновник, який відповідає за стратегічне планування та розвиток енергетичних ринків має говорити не чому це неможливо, а що треба зробити, щоб це стало можливим.

Власне, для цього нас всіх там і зібрали. На його думку, для українських енергомереж критичним може стати показник, коли частка електромобілів складе 5-10% усіх приватних автомобілів. Але на нашу думку, для української економіки буде дуже позитивним, коли завдяки переходу на електротранспорт у країні знизиться споживання імпортованих нафтопродуктів, і показник негативного торговельного сальдо знизиться на чверть. Як на мене, це гарний стимул для НКРЕ займатись розвитком енергетичних ринків, а не критикою. І мені в цьому контексті цікаво, чи готові київські електромережі до тієї кількості бойлерів та обігрівачів, якими запаслись до зими кияни? І якщо не готові, що треба робити – розвивати інфраструктуру чи вводити державне регулювання на продаж бойлерів?

Сьогодні ми маємо кілька фактів, які мають надихнути чиновників НКРЕ готувати інфраструктуру України до переходу на електротранспорт:

- сальдо імпорту нафтопродуктів склало 40% від загального негативного сальдо торгівлі товарами 2013 року. Україна імпортує близько 70% бензину і 80% дизельного палива. Зараз більше 60% в структурі імпорту енергоносіїв припадає на Росію;

- Україна експортує близько 10 млрд кВт/год щорічно. Американські дослідники підрахували, що при середньому щоденному пробігу в 65 км електромобіль буде споживати близько 5400 кВт/год електроенергії за рік. Навіть якщо рахувати, що кожний десятий автовласник вирішить пересісти на електрокар (що поки не є близькою перспективою), то річне споживання електроенергії на внутрішньому ринку збільшиться лише на 4 млрд кВт/год. Але питання навіть варто ставити не в площині заміщення експорту власним споживанням, а в площині завантаження власної генерації, зокрема атомної, яка зараз працює на 55% потужності;

- середньостатистична автівка викидає 3 тонни вуглекислого газу на рік. У масштабах країни це майже 24 млн тонн вуглецю на рік лише від легкових автомобілів. Електрокари ж є екологічним транспортом і не мають викидів в атмосферу. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, від хвороб, пов'язаних із забрудненням довкілля, минулого року померло 7 млн осіб.

Думаю, що цих аргументів достатньо для того, щоб не шукати причини, чому неможливо, а взяти на себе відповідальність. Це важче, ніж відписатись про неготовність інфраструктури, але ці виклики диктує час. Коли на зміну мобільним телефонам «прийшли» смартфони, оператори не говорили, що вони не готові випускати мікросімки, вони їх почали обрізати в сервісних центрах.

Сьогодні в Україні не створені відповідні умови для розвитку електрокарів. Але вони будуть створені. Поки що у світі електрокари є дорожчими від автомобілів з двигуном внутрішнього згорання. Але технології у цьому напрямку розвиваються дуже швидко, і певен, що за рік-два будуть винайдені такі рішення, що дадуть змогу заряджати акумулятори у найкоротший термін, а автомобіль матиме дуже конкурентну ціну.

І тоді українці, порахувавши свої гроші, обиратимуть електромобілі, не цікавлячись в НКРЕ, як вони оцінюють готовність мереж. Тому краще, щоб вони були до того моменту готові…