Крім фізичного переїзду вищого навчального закладу до іншого місця, сталася важлива подія – університет проявив себе як академічне середовище, яке попрощалося з терористами та їх ідейними натхненниками з Партії регіонів та комуністів.

Можна вітати таке рішення викладацького складу та студентів щодо продовження діяльності на вільній від терористів землі. Однак, лишається борг честі, який стоїть перед Донецьким національним університетом з грудня 2008 року.

Тоді, група студентів та випускників ДонНУ звернулася до ректора з проханням розглянути можливість надання навчальному закладу імені Василя Стуса, випускника філологічного факультету.

Крім того, в 2009 році виповнювалося півстоліття, як видатний поет і дисидент закінчив альма матер - Донецький педагогічний інститут, що надалі став університетом.

Зусиллями студентських активістів було зібрано близько 600 підписів студентів під зверненням про прохання надати ім’я видатного українця.

Одне з найавторитетніших з українських періодичних друкованих видань - газета "День" спільно з "Острозьким клубом" виступила з ініціативою до громадськості підтримати ініціативу в загальній підписній кампанії. Тисячі підписів з усього світу були розміщені на сайті газети "День".

Серед підписантів були не тільки сучасні українські письменники, а й представники українського академічного цвіту з усіх континентів. Практично всі молодіжні громадські об'єднання Донецька, але насамперед - організація "Поштовх", розгорнули активну діяльність щодо поширення інформації про ініціативу та збір автографів на її підтримку.

Міністр освіти та науки спрямував відповідний лист з проханням розглянути пропозицію до керівництва університету. Однак, з перших хвилин оголошення ініціативи, верхівка Партії регіонів вирішила будь-що-будь чинити спротив.

Першими проти ініціативи виступили депутати Донецької обласної ради, а згодом їх підтримала вся фракція ПР та комуністи.

В університет з вояжами на підтримку боротьби зі студентською ініціативою відправили Лєну Бондаренко, яка виголошувала полум’яні промови проти активних студентів і запропонувала на противагу імені Василя Стуса надати університету ім’я керівника Донецького обкому комуністичної партії Володимира Дегтярьова.

Керівництво університету влаштувало закриті обговорення пропозиції студентів, які за формою були нічим іншим ніж неорадянськими судами над самим Василем Стусом.

З трибуни виголошувалися промови, гідні беріївських часів – поета звинувачували в ксенофобії, нелюбові до Донбасу і навіть виставляли прихильником сегрегації. За всім цим стояли вже відомі всій Україні особистості – колишній проректор з навчальної роботи Тетяна Мармазова, яка відмовилася від крісла міністра освіти в ДНР, але втекла до Москви, побоюючись законної відповідальності за послідовну антиукраїнську діяльність і підтримку терористів.

В активі противників ініціативи були майбутній терористичний "ректор" Донецького університету Сергій Баришніков та вся проросійська спільнота навчального закладу.

Під стінами університету, зусиллями деканатів та профспілки, було зігнано студентів, які тримали плакати з написом "За національний!", завішані в жовто-блакитні стрічки вони мали демонструвати свою незгоду з наданням Донецькому національному університету імені Василя Стуса.

Вчені ради факультетів, які були нашвидкуруч скликані керівництвом університету швидко прийняли рішення про небажання надавати жодного імені ДонНУ. Хоча варто зазначити, що частина викладачів не побоялася адміністративного тиску і підтримала пропозицію студентів.

Листи підтримки з автографами студентів на користь надання університету імені Василя Стуса потрапили до рук керівництва Донецького національного університету в вигляді ксерокопій.

Наступним місцем перегляду підписних листів стала прокуратура міста Донецька, яка на вимогу проректора ДонНУ Володимира Бондаренка мала встановити їх "підробний характер". Однак, згідно даних графологічної експертизи, лише три з майже шістсот підписів викликали сумніви щодо справжності.

Тоді до боротьби з громадською ініціативою було підключено донецьке МВС, яке виділило дільничних інспекторів аби вони примушували студентів писати добровільні заяви про те, що вони нібито не підписували жодних листів. На щастя, після втручання Євгена Захарова, керівника Харківської правозахисної групи і керівника МВС Юрія Луценка, це вдалося зупинити.

Однак, ті студенти, які найактивніше виступали за надання Донецькому національному університету поплатилися за свої переконання. Найближча сесія виявилася помстою, особливо тим, хто був на останньому курсі.

Стела випускникові філологічного факультету Донецького університету Василеві Стусові. Фото Ігоря Сердюкова

Сьогодні, коли Донецький національний університет тимчасово переїхав до Вінниці, родинної батьківщини Василя Стуса, варто повернути борг честі. Тепер, коли університет звільнено від диктату регіональної псевдоеліти, ніщо не стоїть цьому на перешкоді.

Переконаний, що українські історики, дисиденти та представники Міністерства освіти з радістю візьмуться за проведення інформаційної кампанії в стінах Донецького національного університету в екзилі щодо життєвого шляху Василя Семеновича Стуса.

Сподіваюся, що ім’я Василя Стуса для Донецького національного університету означатиме для педагогічного колективу остаточне прощання з неосвіченою агресивною радянщиною, через яку навчальний заклад був вимушений шукати нових стін.