В день нашої чарівної мови розкажу вам мою маленьку хісторі.

Більшість людей навіть і не здогадуються, що ще 9 місяців назад я розмовляла виключно російською.

Я народился і живу в Дніпропетровську.

Я навчалася в російській школі, і відношення до украінської мови в мене було доволі скептичне. Я максимально намагалася уникати "контакту" з книжками написаних рідною мовою.

Словом, ви зрозуміли, що українською, всі мої 19 років біля мене й "не пахло". 

Обійдемо всі подробиці,як поступивши в універ, на моє світобачення та українство вплинули Соля та Петро. А потім наш майдан.

І от якогось там грудня, волаючи під стелою "Зека на нари" я собі дала обіцянку, що якщо Майдан переможе - повністю перейду на рідну мову.

Це не було ультиматумом чи примусом,ні. Це було скоріш стимулом, допомогою у зламі себе психологічно зсередини, бо, насправді,ви собі і не уявляєте, як то важко російськомовній людини в момент перейти на українську.

І,зустрічаючи 23 лютого на Михайлівському, в голові такий клац - "ну всьо, кажи москальскій па-па назавжди, ти обіцяла собі!".

І як на зло 25 лютого я їду на канікули у Дніпро  і там починаються карусєлі. Я не скажу, що мова не сприймалася там.

Але для людей в магазинах, в маршрутках, просто знайомих було це як щось пздц яке дивне. Ну і без коментарів, що я просто вий*буюсь і що в мене постмайдан - не обійшлось. Більшість, я думаю, думали, що я пограюся і перестану.

Чесно, мені часом самій здавалося, що я цього не витримаю. З переходом на іншу мову ти ломаєш не тільки мову на котрій говориш, а згодом думаєш, ти ломаєш себе.

Міняються світосприйняття, відношення до всього. Ти дійсно стаєш трохи іншою людиною. А коли на тебе давить повністю російськомовне середовище - це здається нереальним і безглуздим. 

Чи важко було? - капєц як.

Але ви знаєте, тоді, мені,дівчинці яка українські книжки в руках тримала тільки в універі. здавалося нереальним досягненням ДУМАТИ українською. Тобто розмовляти ще більш менш ок, а ось думатииии - ну це був космос.

Алееееее що я вам можу сказати  я думаю українською  навіть більше - мені ВАЖКО розмовляти ЧУЖОЮ мовою, яка для мене буцімто була рідною 19 років. І я цьому рада. Щиро. Це є моїм найбільшим досягненням, мабуть, за моє маленьке життя.

Я не закликаю вас відмовитися від москальскої мови і перейти всім поголовно на українську. Ні. Це рішення має прийти свідомо до кожної людини. Типу бамц! - та пішли ви нахєр кацапи срані, розказувати ви ще будете, що України нема і не було, і мови нема, бо більшість українців кацапською розмовляє. Я українець і буду розмовляти своєю мовою" шуткую звичайно.

Я просто прошу вас пам'ятати, що поки живе мова, живе в нас, поки мовою розмовляють - живе нація. 

Вдосконалюйте свою дійсно РІДНУ мову, бо сором великий не знати її і не вміти висловлюватися нею вільно.

Вчить діточок, вчіться самі, читайте більше літератури українською (елементарно газети/журнали). Ви ж не хочете, щоб до вас прийшов х*йло пу і почав захищати? 

Вітаю нас, друзі, зі святом найпрекраснішої, наймелодічнішої і взагалі - найкращої мови, якою розмовляли сторіччями наші предки.

Говоріть рідною мовою, спілкуйтеся рідною мовою, читайте рідною мовою, живіть рідною мовою. І не плутайте слова "рідна" і "насаджена" історично...

Слава Україні! 

П.С книга Іванишин - Мова і Нація - чудова ілюстрація важливості спілкування саме своєю мовою. Почитайте, може когось з моіх російськомовних читачів вона "склонить" на наш бік "українства".